Історія

Від засновника Данили Романовича (1201 – 1264) до сучасності місто на берегах Полтви, незмінно залишаючись в статусі серця Галицької землі, багаторазово збільшувалося і за площею, і за чисельністю. Так, переступивши в другій половині XVIII століття водну перешкоду на своєму шляху, на правому березі починає з’являтися новий львівський центр з віллами аристократичних сімей, адміністративними установами і, звичайно ж, храмами, які стали справжнім подарунком найбіднішим орденам католицької церкви.

Так на хвилі перетворення львівського правобережжя Полтви в 1729 році десь на півдорозі між середньовічним міським центром і укріпленим домініканським монастирем з костелом Марії Магдалини був побудований жіночий монастир того ж ордена з костелом та вежею-дзвіницею при активній фінансовій участі Теофілії Вишневецької (1680 – 1757), яка після смерті чоловіка на схилку віку переїхала в ці стіни, ставши нареченою Господа.

Однак, розміреному та спокійному життю монастиря домініканок судилося неспішно текти в дали від мирської суєти рівно до того моменту, коли габсбурзька корона після Першого розподілу Речі Посполитої придбала західноукраїнські землі в свою неподільну власність – вже 1783 році монастир був розпущений, храм пересвячений на честь Святого Духа, а в його приміщеннях розташувалася греко-католицька Генеральна духовна семінарія Львова.

Кращим доказом успішності будь-якого навчального закладу слугують імена його учнів, найгучнішим з яких для львівської семінарії було ім’я духовного пастиря відродження українського духу Маркіяна Семеновича Шашкевича (1811 – 1843), який в 1837 році разом з однодумцями видав перший національний альманах «Русалка Дністрова».

Удосконалення методів і прийомів викладання в кінці XIX століття зажадало кардинальної модернізації приміщень колишнього монастиря домініканок під потреби навчального процесу, але реконструкція не торкнулася головну перлину комплексу – храму Святого Духа, який зустрів світанок ХХ століття в первозданному вигляді (були лише встановлені нові іконостас, казальниця і криласи).

Перша світова, повернення польського підданства, за час якого академічна храмова каплиця встигла збагатитися за наполяганням Йосипа Сліпого (1892 – 1984) розписом Петра Холодного (1876 – 1930), і загибель в перші ж дні Другої світової, коли при бомбардуванні німецькими частинами люфтваффе 1 вересня 1939 року Святодухський костел був зруйнований, а 15-го звернулися в руїни і стіни колишнього монастиря домініканок.

Продовження бойових дій залишило проект відновлення греко-католицької святині, розроблений архітектором Євгеном Васильовичем Нагорним (1885 – 1951) в 1942 році, лише на папері. Так що день закінчення Другої світової вже в радянському підданстві зустріла лише дзвіниця костелу монастиря сестер ордену домініканок, яка в 1957-му була капітально відреставрована

Самотня вежа-дзвіниця без дзвонів і храму та до того ж пам’ятка архітектури всього в парі кварталів від історичного центру Львова стала об’єктом довгих пошуків її використання міською владою, поки в 1987 році поряд не було прибудовано двоповерхове приміщення з метою розташування в комплексі музею першого українського альманаху «Русалка Дністрова», що побачив світ багато в чому завдяки талановитому учню Духовної семінарії, який шукав свій шлях до Бога в цих стінах.

А ще через тридцять років (23 листопада 2007 року) міська адміністрація дала дозвіл на відновлення костелу Святого Духа на колишньому місці силами місцевої громади. Так що з кожним роком намисто християнських святинь невсипущими працями потихеньку відновлює свій втрачений за бурхливе ХХ століття блиск, щоб засяяти усіма фарбами унікального симбіозу епох, течій, талантів… які століттями зберігали душу української землі.

Архітектура

Аттиковий пояс з бароковим завершенням і вазонами по кутах кілька пом’якшують самотній, спрямований у височінь квадратний в плані (сторона шість метрів) чотириярусний обсяг Святодухскої дзвіниці костелу монастиря домініканок Львова.

Ненав’язливі декоративні елементи (наличники витягнутих арок віконних прорізів з замковим каменем, кутові колони і пілястри іонічного ордера, складнопрофільні міжярусні карнизи, ажурне обрамлення циферблатів виготовленого в 1786 році годинника на кожній грані) лише підкреслюють витонченість архітектурного шедевра, даючи уявлення про оформлення нині втраченої однонавової з напівкруглою апсидою святині.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Коперника, 40.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів) / М11 (Перемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів) до Кільцевої. В її західній частині з’їзд на вул. Городоцьку, а потім – Степана Бандери, яка переходить з вул. Миколи Коперника, де розташований музей «Русалки Дністрової».

Громадським транспортом до залізничного вокзалу Львова, а потім – трамваєм або пішки уздовж вулиць Степана Бандери – Миколая Коперника до дзвіниці монастиря сестер домініканок.