Історія

Перша чверть XVII століття. Дубно номінально в руках спадкоємця Острозької ординації Владислава Домініка Заславського (1616 – 1656), а фактично родовим майном розпоряджається його мати Єфросинія Острозька (1628), яка в силу католицької віри свого батька благоволіє владі Рима, що забезпечує не тільки матеріальну, фінансову та адміністративну допомогу в будівництві костелу кармелінок на славу святого Йосипа, а й зручну ділянку для його розташування на перетині доріг з Рівного та Луцька.

Так вже в 1630-му дерев’яний католицький храм на північній околиці міста поруч з древнім православним Хрестовоздвиженським монастиря в документах фігурує як діючий, хоча про будівництво обителі для сестринства на той момент ще не йшлося.

З-за крихкості дерева як будівельного матеріалу або з інших причин в 1690 році на кошти Анастасії Чернецькою на колишньому місці будується новий кармелітський дерев’яний храм поруч зі зведеним двома роками (будівництво було розпочато в 1686-ому) раніше з ініціативи Тофіли Любомирської (1754 – 1709) дерев’яного ж келійного корпусу, що підтверджує опис від 1702 року.

Згідно непрямим документальними свідченнями кам’яний комплекс кармелітської обителі зобов’язаний своїм існуванням все тієї ж Анастасії Чернецькій, яка в 1721 році виступила фундаторкою його перетворення в камені. Так що через два десятиліття в Дубно з’явилася нова храмова перлина в стилі раннього бароко, освячена на честь святого Йосипа і пресвятої Діви Марії Луцьким єпископом Франтішиком Кобельським (1679 – 1755).

Однак і після офіційного закінчення будівництва протягом десятиліть силами вже самої католицької церкви велися роботи по вдосконаленню внутрішнього оздоблення притулку Божих наречених. Благо цьому сприяло злетілий до небес після Першого поділу Речі Посполитої (1772) добробут Дубно, куди зі Львова була перенесена одна з найбагатших ярмарків, для якої навіть був побудований Будинок контрактів на Ринковій площі.

У 1813-ому після масштабної пожежі першим був відновлений костел з повним оновленням його сильно постраждалої внутрішньої обробки і зовнішніх фасадів, а два роки по тому були виконані роботи і по приведенню в житловий стан келійного корпусу. Однак протягом першої половини XIX комплекс ще раз пізнав палюче полум’я в 1844-ому і знову був відновлений. При цьому сестри не припиняли своєї виховної діяльності підростаючого покоління місцевих дівчаток, за що місцеві жителі ласкаво іменували їх «панночками».

Але головна трагедія кармелітського монастиря полягала в щільному сусідстві з православною Хрестовоздвиженської чоловічою пустинню, що належала Почаївській Лаврі, яка полягала в єдиному сполучному шляху останньої з великою землею (була розташована на острові серед боліт), що проходив через жіночу обитель.

Саме із-за цього між монастирями відбувалися зіткнення, і поки влада на волинській землі належала Речі Посполитої, дотримувався відносний паритет (хоч чоловіча і перебувала в більш вразливому положенні), який зруйнувала Московська імперія анексувавша ці землі в 1795-ому своєю відкритою підтримкою інтересів православ’я з порушенням будь-яких юридичних норм і процедур.

Так багаторічна судова тяганина між обителями, де ребром ставилося питання про існування в Дубно сестер ордену Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, почалася в 1867-ому і була вирішена через двадцять три роки царським указом звичайно ж на користь православного братства, яке отримало в своє повне розпорядження все майно жіночого монастиря.

Новоспеченими господарями відразу ж (кінець XIX – початок XX століття) були розпочаті роботи по видозміні загального вигляду комплексу згідно православним канонам будівництвом високої дзвіниці над центральною брамою і перебудовою костьолу в псевдоруськом стилі. Після модернізації храм отримав хрещення на честь Іоанна Почаївського. Тоді ж територія була обнесена цегляним парканом.

За підсумками Першої світової війни ХХ століття, Дубно повернулося в польське підданство, і католицька церква вже в 1921-ому відновила свої права на раніше відібрану кармелітську обитель – сюди заселилися сестри Божого Проведення, для яких ці стіни стали рідною домівкою на півтора десятиліття. Тоді ж за їхньою ініціативою тут було відкрито професійне училище для дівчаток.

У повоєнний радянський період комплекс було пристосовано під потреби онкодиспансеру, який переживши розвал країни рад канув у небуття в 2011 році, поступившись місцем хоспісу під опікою відкритого тут сім’ю роками раніше монастиря Святої Варвари української православної церкви, який не тільки допомагає добрими справами, але підносить молитви над мощами святих Варвари, Пантелеймона і Іова Почаївського.

Архітектура

Монастирський комплекс кармеліток в Дубно представляє собою злиті воєдино г-подібний периметр келійного корпусу з арковою колонадою по південному центральному фасаду і прибудований до нього із заходу прямокутник базиліки.

Храмова будівля представляє аскетичний прямокутник трехнавової чотиристовпної базиліки під хрестовими (центральний неф) і напівциркульними на пружних арках (бічні) склепіннями, центральний фасад якого розчленований пілястрами, а віконні прорізи одягнені в широкі лиштви із завершенням у вигляді бровки.

Захований за портиком виконаний в стилі раннього бароко центральний фасад двоповерхового келійного корпуса відрізняють витончені наличники із завершенням в мавританському стилі, вторить їм ліпна прикраса верхньої частини колон, профільований лобовій карниз, декоративний цегляний парапет і витончене ліпна оздоблення центрального входу.

Інші фасади монастирського корпусу мають обробку, що повторює оформлення колишньої костьольної будівлі: ті ж широкі лиштви прямокутних віконних прорізів з бровкою та профільований лобовій карниз.

Територія комплексу нині з півдня і сходу обнесена цегляною стіною (раніше весь периметр) з шестипілонною трипрольотною брамою по центральній вісі келійного корпусу, над якими раніше здіймалась побудована на початку ХХ століття і знесена при радах дзвіниця з двома бічними капличками. Їх декор складають пілястри і кулясте завершення кожного пілона.

Перед центральним фасадом комплексу розкинувся невеликий витончений парк (все що залишилося від колишніх великих володінь) з доглянутими клумбами і алеями декоративних дерев, в числі яких каштани, ялинки, туї, берези, а зліва від головного входу блищить куполами новозбудована каплиця.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Шевченко, 51.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е40 (М19) (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Кременець – Тернопіль – Чернівці), на перетині якої з вулицею Шевченка Дубно розташована колишня кармелітська обитель.

Громадським транспортом до повороту з траси з Рівного або Луцька в Дубно, де знаходиться монастир святої Варвари.