Zabytki.in.ua
Пам'ятки України

Синагога Дубно

Історія

Дубенська синагога Синагога в Дубно

Мудре толерантне управління поколінь роду Острозьких Дубно, внаслідок якого місто в 1498 році отримало Магдебурзьке право, а добробут його жителів з кожним роком все зростав, привернуло на береги річки Ікви незліченну кількість торговців, ремісників, просвітителів різних культур, національностей та віросповідань, які привільно почували себе під надійним княжим захистом.

У числі перших, хто розпізнати справжній діамант у майбутній Мецці торгівлі, були всюдисущі сини Ізраїлеві, які вже в документах 1532 року згадуються як значна частина міської громади зі своїм тоді ще дерев’яним храмом і великими дарованими господарями волинської перлини земельними наділами на березі Сурмитського ставу. Основну їх частину складали переселенці з Іспанії та Франції.

Навіть масові жертви під час штурму Дубно козацько-польської війни 1648 — 1657 років не змусили єврейську діаспору покинути благодатні берега Ікви – станом на 1650-ий вона становила понад тридцять відсотків наявного міського населення і брала безпосередню участь в його відродженні.

Лопатки західного фасаду Великої синагоги в Дубно Лопатки Великий Дубенської синагоги

Судячи з усього головна синагога в числі інших сильно постраждалих під час бойових дій храмів була відновлена в колишньому дерев’яному вигляді завдяки привілеям князів Любомирських та Сангушко від 1699 і 1713 років. Так що станом на початок XVIII століття іудейська діаспора міста була найбільшою в Луцькому повіті.

Поступовий розвиток міста, неспішний зростання його народонаселення і, як наслідок, збільшення кількості оплотів віри в одну мить перетворилася на зліт до вершин добробуту після Першого поділу Польщі 1772 року, коли з анексованого Габсбурзької монархією Львова сюди були перенесені знамениті Контракти, для яких на головній міській площі навіть був побудований окремий комплекс.

Єврейській громаді розквіт волинського торгового центру на березі Ікви на чолі з Михайлом Любомирських (1752 – 1825) подарував нове розкішне кам’яне вбрання їхньої головної святині – Великої синагоги. Її будівництво почалося в 1782 році, причому сам господар міста приймав в цій нелегкій висовитратній справі безпосередню участь як в плані організації, так і фінансово. Тому ступаючи в через поріг закінченої архітектурної перлини в 1794-ому Михайло з повним правом міг милуватися позолоченим гербом зі своїми ініціалами над центральним входом іудейського храму.

Південний фасад дубенського іудейського храму Південний фасад іудейського храму

Не дивлячись на поступовий занепад Дубно після перенесення контрактів до Києва, міська громада дітей Ізраїлевих на всьому протязі XIX століття процвітала аж до Першої світової війни, залишившись практично єдиними власниками його торгового серця: в 1802-му була відкрита друга єврейська друкарня, за даними 1857 року тут налічувалося п’ятнадцять синагог і двадцять два хедера, а в 1901-ому був задокументований факт роботи двох чоловічих училищ.

Бойові дії Першої світової і часткове пошкодження Великої синагоги породили першу хвилю масової єврейської еміграції з міста на березі Ікви – частина згуртованого суспільства в 1920-30-х роках вирушила на пошуки кращої долі до Землі Обітованої, хоча громада залишалася досить великою, щоб власними силами повернути своїй головній святині колишній вигляд.

Крім того в період з 1921 по 1939 роки в Дубно активно працювали єврейські фінансові (кооперативний банк), медичні (лікарня, поліклініка, богадільня, притулок для дітлахів) та соціальні (гімназія, хедери, дитячі садки) установи.

Північний фасад Великої Дубенської синагоги Північний фасад синагоги в Дубно

Тих, хто залишився чекала страшна доля – пройти крізь усі випробування Другої світової: гоніння червоних рад (заборона будь-якої іудейської громадської та релігійної діяльності), фашистське гетто (4 квітня 1942-ого єврейські міські квартали були взяті під посилений нагляд) і загинути від кулі німецьких окупантів, які восени того ж року вбили останніх в’язнів дубенського гетто. За приблизними даними жертвами тих страшних років стали близько дванадцяти тисяч дубенчан Авраамова коліна, врятувалися – одиниці.

Так що від колись однієї з найбільших громад міста в повоєнний час в країні рад при тотальному державному гоніння будь-яких релігій єврейська душа міста в петлі Ікви майже померла, хоча її головний храм і підтримувався владою в дещо подібному до існування стані.

Лише з набуттям в 1991 році Україною незалежності у Великої синагоги з’явилася крихітна, але все ж надія, коли вона в числі замку, Луцької брами, монастирів, храмів і цивільних об’єктів розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 червня 1993 року була включена до складу Державного історико-культурного заповідника м Дубно.

Архітектура

Західний фасад Великої синагоги в Дубно Західний фасад Великої синагоги

Прямокутний (сторони 23м і 30м) силует головного іудейського храму Дубно, що спочиває у кварталі на південь від головного зберігача міського миру, являє собою одного з яскравих представників оборонного єврейського храмового зодчества. Його поярусно зменшуваний складений з червоної цегли і потинькований обсяг на високому цоколі вінчає шатровий купол на глухому восьмигранному барабані, а північна стіна укріплена контрфорсами.

Основна вісь синагоги підкреслена в центральній південній частині стіною з двома круглими “трояндами”, вікнами — арками (дві коробові, одна піднесена) та скатами бічних входів, що являє собою своєрідний зріз архітектурного членування будівлі. При цьому зовнішній периметр крім поярусного членування візуально розділяють рустовані пілястри, лопатки, віконні арки (другий ярус) і прямокутники (перший ярус) в лиштвах та профільовані лобові карнизи.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Кирила і Мефодія, 23.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е40 (М19) (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Кременець – Тернопіль – Чернівці), яка проходить через місто по вул. Замковій. Далі повернути на вул. Стару, де знаходиться Велика синагога.

Громадським транспортом до Дубно, а потім громадським транспортом до пл. Незалежності, від якої на південь один квартал до покинутого іудейського храму.