Замок в Олиці

Історія

Олицький замок Радзивіллів Замок в Олиці

Відповідно до припущень дослідників маленьке селище Олика в глибині волинських земель може позмагатися стародавністю свого коріння з найстарішими українськими містами. Хоча в літописах його ім’я (Олич або Олиці) вперше згадується лише у зв’язку із вигнанням київського князя Ізяслава Мстиславича (1097 – 1154) зі столичного престолу своїм дядьком Юрієм Володимировичем (1090 – 1157).

У княжих чварах князі В’ячеслав Володимирович (1083 – 1154) та Володимирко Галицький (1104 – 1153) стали на бік останнього і виступили проти покликаних Ізяславом військ королів угорського Владислава II (1110 -1174) і польського Болеслава IV (1120 – 1173). Однак прийшлі війська згідно Іпатіївського літопису від 1149 року не прийняли бій, а зупинилися біля Чемерина під Оликою, а потім повернули назад.

Олицька замкова сторожка Сторожка біля замкового мосту

Відновлення селище прийняло з рук литовських підданих, першим господарем з яких був Жидачівський воєвода Ленько Зарубіч в першій половині XV століття. В наслідок яких перипетій права на Олику в середині того ж століття перейшли до маршалка земського литовського Петра Монтигерда достеменно не відомо, але вже в 1450-ому в якості власника він фігурує як фундатор першого місцевого костелу на честь святих Петра і Павла.

За відсутністі прямих спадкоємців чоловічого роду після смерті сина Яна, як спадковий маєток переходить разом з рукою доньки Петра, Софії, в дім Станіслава Петровича Кишки (- 1514), який відзначився в документальних джерелах отриманням дозволу на проведення барів, а шлюб внучки Софії Кішки – Анни віддав його в якості посагу в руки Яна Миколайовича Радзивілла (1474 – 1542), який став першим князем на Олиці.

Північно-східний корпус замку в Олиці Північно-східний корпус замку Радзивіллів

Гетьман великий литовський Микола Юрійович Радзивілл (Рудий) (1512 – 1588) офіційно був зведений в князівський тітул Римської імперії на ряду з двоюрідними братами великий канцлером литовським Миколаем Христофором (Чорним) (1515 – 1567) та Яном (1516 – 1551) німецьким імператором Карлом V (1500 – 1558) 10 грудня 1547 року із титулом герцога Олицький для старшого в роду. Саме йому належить честь бути батьком-засновником тієї потужної бастіонної фортеці із зовнішнім кам’яним водяним ровом, яка на довгі століття стала головним захисником цієї землі. Завдяки йому ж 31 травня 1564 року селище отримало Магдебурзьке право зі статусом міста.

Нащадки Миколи Рудого Радзивілла: син ловчий великий литовський Микола (1546 – 1589), онуки маршал литовський Єжи Миколайович (1578 – 1613), підчаший литовський Януш Христофорович (1579 – 1655), правнуки великий підкормчий литовський Януш (1612 – 1655) та хорунжий великий литовський Богуслав Янушевич (1620 – 1669) носили титул герцогів Олицький. На їх долю випали найважчі випробування замку, який витримав (чому значною мірою посприяло закінчення зміцнення його фортифікаційних споруд в 1640-ому) численні турецько-татарські облоги в період з 1591 по 1648 роки.

Західний бастіон з земляним валом замку Радзивіллів в Олиці Західний бастіон з земляним валом замку

Під час Хмельниччини фортецю над Путилівкою взяли в 1648-му козачі війська під командуванням Колодки, а другий раз в 1651-ому вона встояла проти загонів Дінця лише завдяки самовідданості начальника місцевої надвірної поліції Лясоцького, який змусив нападників відступити, і дрому оснащенню – дві сотні гармат на стінах із запасом в шість тисяч ядер до них. Однак зі смертю Богуслава гілка Миколи Рудого обірвалася.

Надалі їм спадкували нащадки Радзивіллів родової лінії Миколи Чорного, першим Олицьким ординатом з яких став його праправнук Микола Франтішек (1659 – 1671), що фактично не правив через малолітство. Його на посаді змінили рідні брати – підчаший великий литовський Єжи Юзеф (1668 – 1689) та канцлер литовський Кароль Станіслав (1669 – 1711). Правда за наявності власної фамільної резиденції в Несвіжі роль Оликського майорату для нових господарів кілька слабшає, що не забарилося позначитися на його стані – фортифікаційні споруди поступово занепадають.

Центральні брама фортеці в Олиці Центральні брама Олицкой фортеці

Спадкування замку, що хоч і втратив тимчасово своє оборонне значення, продовжилося по гілці Кароля Радзивілла: спочатку сини Микола і напільний гетьман литовський Михайло Казимир (1702 – 1763), потім онук (син Михайла) гетьман великий литовський Карл (- 1790) і правнук (син Ієроніма Вінцента) дійсний камергер Домінік Гєронім (1786 – 1813).

Причому так як останній, не дивлячись на чин камергера петербурзького імператорського двору, на стороні Наполеона Бонапарта (1769 – 1821) на чолі 8-го уланського і полку польських улан імператорської гвардії брав участь в російсько-французькій війні. Це дозволило російському імператору Олександру I ( 1777 – 1825) секвеструвати його майно, скасувавши ординації в Несвірже та Олиці – замок останньої з 1812 по 1837 рік використовувався російськими військовими під військовий шпиталь.

Хоча маєток на річці Путіловці перейшов не в державну казну, а у власність іншої гілки роду Миколи Чорного, правнука Домініка Миколи Радзивілла (1643 – 1697), князя-намісника Познанського великого князівства Антоніо Генріха (1775 – 1833), станом на 1840-ий господарі тут не жили. Спадкоємцям, синові Фредеріку Вільгельму Людовику Богуславу (1809 – 1873) та онуку Фердинанду Фредеріку Вільгельму Олександру (1834 – 1926), довелося чимало вкласти сил і коштів для доведення комплексу до житлового стану.

Внутрішній двір замку Радзивіллів в Олиці Внутрішній двір замку Радзивіллів

Однак своєї масштабної реконструкцією, що тривала тридцять років, замок в Олиці зобов’язаний все ж Фердинанду, який почав роботи 1883-ому і практично відтворив його в первинному вигляді під керівництвом архітектора Зигмунда Горлевського (1845 – 1903), але насолодиться результатом витрачених зусиль завадила Перша світова війна. За її підсумками комплекс зазнав значних пошкоджень і знову вимагав реставрації.

Останній приватний власник Януш Францишек Радзивілл (1880 – 1967), син Фердинанда, в міжвоєнний період, коли Олика процвітала під прапором Польської республіки, проводить останне в ХХ столітті масштабне відновлення замкових споруд.

Звичайно з початком Другої світової та окупації Західної України у вересні 1939-ого радами які б то не були приватні права на захоплених землях були скасовані, а все майно оголошувалося державним.

Надбрамний корпус фортеці в Олиці Надбрамний корпус в Олиці

І хоча вогняне колесо бойових дій помилувало твердиню з чотирьохсотрічної історією за плечима, червоні ради не сильно переймалися її культурно-історичною цінністю, коли розмістили тут державний кінно-племінний завод, який поступився своїм місцем в 1950-х Волинській психіатричній лікарні, яка існує тут донині.

Так що зараз замковий комплекс в Олиці, хоч і не в кращому своєму вигляді, але все ж підтримується в житловому стані, що з оглядкою на його поважний вік і культурно-історичну цінність дозволяє сподіватися на відновлення в первинному вигляді для майбутніх поколінь.

Архітектура

Прямокутний (112м х 102м) із закругленими кутами (південний і східний фланковані двоповерховими перпендикулярними прямокутними корпусами з контрфорсами) замок в Олиці, що займає площу 2,7га, по зовнішньому периметру з трьох боків оточений земляними валами з кутовими бастіонами раніше укріпленими дозорними вежами, який доповнював мощений цеглою рів і підйомний міст (нині заміні на кам’яний) зі сторожкою перед центральним південно-східним фасадом. Комплекс розташований практично в центрі селища між Олицькими ставами на правому березі річки Путилівки.

Південний фланкуючий корпус фортеці Радзивіллів в Олиці Південний фланкуючий корпус фортеці в Олиці

По внутрішньому периметру фортеця Радзивілів забудована дво- і триповерховими (південно-східний) житловими корпусами з однобічним та анфіладним розташуванням кімнат. Її внутрішній двір, повідомлення якого з зовнішнім світом відбувається засобом аркових в’їздів в південно-східному та північно-західному корпусах, зберіг колишне регулярне планування.

Всі зовнішні фасади корпусів вирішені в єдиному стилі неокласики, яка підкреслена кутовими аркадами закруглених секторів з аттиковим завершенням, профільованим лобовим карнизом, лопатками і геометричним декором стін. Однак кожен з них має свої родзинки: житловий південно-східний (палацовий) – відкриту терасу з балюстрадою, що спирається на аркаду, північно-східний – пілястри доричного ордеру і центральний ризаліт з трикутними фронтонами в обрамленні фільонок, південно-західний – бічні напівколони і грановані колони центрального входу, а північно-західний – високу двоярусну вежу з годинником, триарковий ризаліт виходу та масивний портал входу.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., с. Олика, вул. Замкова, 24.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) до розвилки на Олики в районі села Кадище, а далі по Т0312 (Кадище – Горяіновка – Олика) на південь. Замок Олиці знаходиться в самому центрі села в парку поруч з поворотом траси на південь.

Приміським / міжміським транспортом з Луцька чи Рівного до автобусної зупинки Олики, яка знаходиться поруч з фортецею Радзивіллів.

Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті