Історія
Єзуїтський монастир Володимир-Волинського
Фактично володимирський шлях єзуїтського ордену розпочався 23 лютого 1718 року зі дарчого запису дружини волинського каштеляна Стефана Загоровського, Ядвіги в дівоцтві Самчик, шістдесяти тисяч злотих для Луцького єзуїтського колегіуму зі своїх земельних володінь в Маркевичах та Губині, а також двох тисяч злотих для волинських монахів того ж ордену.
Фактичним же закріпленням офіційного статусу єзуїтів стала тисяча злотих для Володимирського єзуїтського колегіуму від луцького синоду, що дозволило двом монахам ордену святого Ігнатія, які вели свою місіонерську діяльність при костелі святих Іоакима і Анни і проживали в місті станом на 1718 рік, стати родоначальниками майбутнього кляштору.
А кошти фундації Щепана Чацького в розмірі понад двадцять дві тисячі злотих (16 січня 1749 роки) та в цілому сімдесят тисяч та Троянівка від слонемського старости Ігнатія Садовського ( – 1761) забезпечили суспільство Ісуса у Володимирі новим кляшторним дерев’яним корпусом і величним кам’яним костелом “Серце Ісуса”, будівництво яких було розпочато в 1755-ому останнім, хоча деякі фахівці все ж відносять комплекс до першої половини XVIII століття.
Східний монастирський корпус Серця Христового
І хоча достеменно не підтверджено авторство проекту (деякі експерти приписують його Григорію Кострихіну), відомо, що в період до 1772 року (храм консекровано Луцьким єпископом Феліксом Павлом Турським (1729 – 1800) в 1770-ому) будівництвом комплексу відав Міхал Радзімінський і закінчив після смерті головного фундатора вже під пильним наглядом його дружини Терезії з роду Четвертинських.
При Володимирському єзуїтському кляшторі також, згідно з колишніми побажанням благодійників, планувалося відкрити колегіум, чому активно стала на заваді місцева василіанська братія, хоча курси філософії і риторики все ж були відкриті, але лише стараннями і за життя Камецького єпископа Адама Війна-Оранського (- 1766).
Після знищення в 1773 році єзуїтського ордену як такого під тиском світської влади Європи буллою Папи Климента XIV (1705 – 1774) і вигнання його ченців, василіани Володимир-Волинського почали активну боротьбу за його спадщину у зв’язку із володінням всього лише старою дерев’яною будовою на околиці міста, але зустріли активний опір Терезії Садовської з огляду на їхні минулі гріхи.
Північний братський корпус володимирського монастиря єзуїтів
Протистояння тривало тринадцять років, доки в 1786 році з благословення польського короля Станіслава Августа Понятовського (1732 – 1798) і комісії народної освіти за згодою спадкової фундаторки за умови виконання всіх умов фундацій єзуїтського ордену (в тому числі зобов’язання відкрити школу) отці ордена Василя Великого нарешті не отримали ключі від комплексу.
Нині існуючий кам’яний двоповерховий братський корпус і одноповерховий господарський зобов’язані своїм існуванням саме піввіковому періоду управління комплексом Серця Ісуса уніатів-василіан.
Анексія Волині московитами після Третього поділу Речі Посполитої позначилася на її релігійного життя вже через кілька років – для початку в 1803 році була закрита школа при володимир-волинському василіанському кляшторі, а відлунням польського повстання 1830 – 1831-х стала ліквідація католицької осередку як такого в 1840-ому.
Південна частина колишнього монастирського комплексу василіан
Наступ на римські світочи віри відбувалися за активного сприяння православних священиків, адже все майно єзуїтів і василіан відійшло їм у спадок, після вигнання з просторів імперії двоголового орла останніх – їх храм був переосвячений на церкву в ім’я Різдва Ісуса Христа, а келійний корпус зайняв православний монастир.
Уже 1847 року православні господарі почали розширювати своє придбання, влаштувавши в нижньому ярусі теплу церкву на честь Покрова пресвятої Богородиці, хоча до 1870-ого Христорождественский монастир вважався в третьокласних під управлінням ігумена, незважаючи на величність споруди.
Потім його перевели відразу в першокласні (на чолі – архімандрит), а 8 червня 1891 року тут влаштувалася Володимир-Волинська православна єпископська кафедра Паїсія Виноградова (1837 – 1908).
Південний корпус Христорождественського монастиря
Перша світова, розв’язана не без участі всюдисущої Московії, поховала під своїми руїнами не тільки її імперію Романових, а й домінування православ’я на волинських землях – кафедра з усім цінним майном була евакуйована в 1914-ому до Харкова, а колишній єзуїтський кляштор Володимира на період польського міжвоєнного правління ХХ століття повернувся в лоно католицької церкви під ім’ям Послання Апостолів (храм звернений на парафіяльній). Тоді ж була проведена часткова реставрація комплексу.
Друга світова війна 1939 – 1945 років, і Московія вже в образі червоних рад знову окупувала Волинь, але на цей раз принісши з собою не іншу домінуючу конфесію християнства, а атеїзм як державну релігію, щоб усунути конкурентів в боротьбі за серця і уми українського населення. На час радянського правління величний комплекс перетворюється в склад, хоча в 1983-му вже в статусі пам’ятки архітектури його починають відновлювати.
Справжнє відродження колишнього єзуїтського монастиря висвітлила лише українська незалежність 1991-ого, яка уможливила передачу комплексу православній громаді Володимир-Волинського. Зараз тут міститься єпископська кафедра з собором Різдва Христового і храмом Успіння пресвятої Богородиці Волинської єпархії.
Архітектура
Південний корпус колишнього єзуїтського монастиря
Монастирський, колишній єзуїтський, комплекс являє собою два корпуси, що знаходяться в безпосередній близькості від храму Різдва Христового, з яких північний являє собою складнопрофільний с-подібний двоповерховий комплекс, а південний, що складається з двох цегляних потинькованих прямокутних обсягів (південний з флігелем), – безпосередньо примикає до трансепту собору.
Їх декоровое оформлення на тлі колишнього костелу аскетично і невишукане: вертикальне членування простими лопатками і горизонтальне – карнизами, трохи прикрашають загальний вигляд лише люкарни їхніх чотирисхилих покрівель.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Миколаївська, 20.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) або Р15 (Ковель -Турійськ, Володимир-Волинський – Нововолинськ – Червоноград – Великі Мости – Жовква) або Т0302 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир-Волинський – Павлова – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець). Містом: вул. Луцька (Данила Галицького / Устилузька) – вул. Ковельська, на перетині якої вул. Тараса Шевченка знаходиться колишній єзуїтський кляштор.
Міжміським транспортом з Луцька або Ковеля до авто / залізничного вокзалів Володимир-Волинського, а потім прямуючим у північному напрямку громадським транспортом до зупинки “Собор Різдва Христового”.