Успенський собор Володимир-Волинського

Історія

Успенський кафедральний собор Володимир-Волинського Успенський кафедральний собор українського Володимира

Один з найдавніших пам’ятників храмової архітектури України, не дивлячись на загальноприйняте датування 1160 роком, надійно зберігають пожовклі сторінки літописів як згадку володимирського Успенського собору заснованого ще Володимиром Великим в рік 992 від Різдва Христового. Основною проблемою є відсутність точного зазначення місця розташування того першого дерев’яного кафедрального храму, що дає можливість деяким дослідникам ідентифікувати його як руїни так званої Старої кафедри в селі Федіровці (Федорівці) в парі кілометрів від сучасного міста.

Дійшовший до нас з глибини сивих віків кам’яний собор дійсно був закладений в 1156 році на ізольованому трикутнику, утвореному злиттям річок Луги і Смочем на одному з двох високих пагорбів, як і належно головному міському храму (другий займав княжий замок), майбутнім князем київським Мстиславом Ізяславичем ( 1125 – 1170).

Причому головною метою його будівництва славним нащадком Рюриковичів, проведеного артіллю переяславських майстрів, було облаштування родової усипальні або в той час “отнего храму”. Саме тому другим його іменем було – Мстиславів.

Комплекс володимир-волинського Успенського собору
Комплекс Успенського собору Володимир-Волинського

Вже через півтора десятиліття святиня прийняла в свої обійми на вічний спокій тіло свого творця – 19 серпня 1170 року київський князь помер у своїй родової дідівщині, щоб під співи “гласохвальні” з великими почестями стати першим з Рюриковичів похованим тут.

Нащадки Мстислава Ізяславича, котрі міцно утвердилися на волинському Володимирському престолі щедрою рукою обдаровували свою “батьківську” православну церкву: земельні наділи і церковне начиння, ікони в коштовних шатах і майстерна розпис стін, одягання святих отців шите золотом і безцінні книги, в надії на Царство Небесне під покровом намолених рідних склепінь. Всеволод Мстиславич, подружжя Олена та Василько Романович, Володимир Василькович, Мстислав Данилович – лише збережені історією сановні персони, що знайшли вічний спокій в її стінах.

Але за княжим періодом найвищого розквіту в історії волинської землі прийшли чорні дні татаро-монгольської навали, яка в 1240 році практично знищила українську державність і стала родоначальником Московської орди. У вихорі тих страшних днів Успенський собор став єдиною надією для місцевих жителів, але навіть його святі стіни не змогли встояти проти варварів зі сходу – всі що сховалися в храмі були вбиті, цінності вкрадені, але сам він встояв.

Своє відродження володимирський собор прийняв з рук першого литовського правителя Волині – Любарта Гедимоновича (1300 – 1384), який, не дивлячись на свою особливу прихильність до церкви Іоанна Богослова Луцького замку, не тільки відписав володимир-волинській святині село Сушечно з усіма зборами та озером Стобухов з бобровими гонами, а й під загрозою страшної кари заборонив скасовувати цей фундуш нащадкам, про що зберігалася його власноручний запис в Успенському напрестольному Євангеліє.

Внутрішній двір Успенського собору у Володимирі-Волинському Внутрішній двір володимирського Успенського собору

Не був обділений увагою соборний храм у Володимирі-Волинському і інших литовських князів – Свидригайло Ольгердович (1370 – 1452) підтвердив на вічні часи його володіння селом Лішня в 1444-ому, Казимир IV Ягеллончик (1427 – 1492) закріпив за ним селище Квасів, пізніше наділене Магдебурзьким правом, а Сигізмунд I Старий (1467 – 1548) грамотою від 30 січня 1513 року підтвердив всі раніше надані фундуші.

Але східні орди не забули про багату Волинь – у 1491 році татари знову спустошили українську землю, зруйнувавши безліч православних святинь, в тому числі і головну володимирську, яка після розграбування була спалена. Світ не без добрих людей – через три роки стараннями місцевого єпископа Вассиана I (- 1497) його було відновлено, забезпечено необхідним церковним начинням, книгами, а на довершення, розташованого поза міських укріплень, – обнесено фортечним валом, що послужило початком існування “єпископського замочку”.

Резиденція волинських єпископів у Володимир-Волинському Резиденція волинських єпископів

Через пів-століття у зв’язку із зневагою своїми обов’язками, як Володимирського глави православної церкви, єпископом Феодосієм (Лазовським) ( – 1588) Мстиславів храм знову прийшов в занепад (до того ж підприємливий служитель церкви після відходу з посади продовжував отримувати дохід з церковних земель, в замін сплачуючи оренду храму всього в тисячу злотих на рік), що унеможливлювало його достойне утримання.

Так продовжувалось доки в справу не втрутився воєвода київський, князь Костянтин Василь Острозький (1526 – 1608), який змусив бунтівного священнослужителя не тільки виділити кошти на ремонт соборної Володимирської церкви, а й організацію при ній школи для дітей з навчанням слов’янському і грецькому, а так само богадільні.

Причому для відновлення храму була призначена комісія в складі протоієрея собору отця Єпімаха, священика міської Свято-Прокопівської церкви отця Димитрія і двох міщан, Яна Івановича і Феодора Дороневіча, під наглядом місцевого старости Андрія Романовського та війта Михайла Дубницького, яка повністю відновила його колишню велич.

Відносно спокійне існування Мстиславового храму, як і української землі в цілому, у першій половині XVII століття було перервано спровокованою посиленням польсько-католицького тиску визвольною українсько-польською війною 1648 – 1657 років, в ході якої стародавня святиня в знак поваги була залишена козаками недоторканою, хоча в місті постраждали від їх руки ляхи і євреї.

Будинок з дзвіницею резиденції Волинських епископов у Володимирі Будинок з дзвіницею резиденції Володимирських єпископів

Наступний удар по Успенського собору Володимир-Волинського завдав руйнівна пожежа, що охопила все місто в1683 році. В її полум’ї зникла церковна покрівля, а кам’яні щити і вежі потріскалися, що через деякий час призвело до обвалення склепінь разом з куполами.

Відновленням храму перейнявся вже уніатський єпископ Володимирський Лев Слюбич-Заленський (- 1708), який крім повної реставрації основної будівлі оновив її кам’яну огорожу і збудував нову дерев’яну, окремо стоячу дзвіницю. Що особливо примітно, згідно візитації від 1695 року за реставрації комплекс і окремі будівлі абсолютно не зазнали жодних змін в плані окатоличення, як і іконостас з іконами слов’янського письма. Але при цьому у зв’язку з загальним запустінням волинської землі на рубежі XVII і XVIII століть парафіян уніатської віри за ним значилося лише 168 душ обох статей.

Відновлення Мстислава храму після чергової руйнівної пожежи 1715 року лягло вже на плечі спадкоємця Заленського, греко-католицького єпископа Льва Кишки (1728), який на всі старання так і не встиг побачити Мстиславів храм у всій красі, заповітом залишивши на закінчення робіт двадцять тисяч злотих.

Кіот головної брами Мстиславого храму Володимир-Волинського Кіот головної брами Мстиславого храму

Останнім ударом по духовному центру Володимирської кафедри стала розпочата в 1753-ому перебудова єпископом Феофілом Годебським (- 1756) на латинський манер в стилі пізнього ренесансу, з ініціативи якого із заходу паперть прикрасив величний двох’ярусний фронтон, були прорубані нові і розширені старі вікна, на горньому місці з’явилося піднесення для головного уніатського вівтаря, давня підлога покрита плитами, північний і південний межі вівтаря (жертовник і дяконник) відокремлені від основного обсягу глухою стіною з облаштуванням малих вівтарів, західній стіні у всю висоту прибудовані хори, а склепіння поставлені на шість масивних колон.

З невдалим втілення в життя рішення єпископа Симеона Млодського про прорубання в середній лівій опорній колоні прямого ходу до проповідницької кафедрі пов’язано вікове забуття святині – в 1782 році роботи виконані були настільки невдало, що сталося обрушення частини склепінь. Після цього у зв’язку із важким державним фінансовим становищем відновлювальні роботи в храмі не проводились.

Московська анексія Волині після Третього поділу Речі Посполитої в 1795 році поставила хрест на існуванні Володимирській уніатської єпископської кафедри. Всі її майно було відібрано на користь російської скарбниці (маєтки кафедри російська імператриця роздала за особливі заслуги своїм генералам), а храми передані під православні, в тому числі перебуваючий в запустінні володимир-волинський Успенський собор. При цьому перші православні священики оселилися в колишніх кафедральних будівлях і на протязі декількох років продовжували титулувати себе протоієреями і вінце-протоієреями кафедри російської Володимирської церкви.

Центральний західний фасад Успенського собору Володимир-Волинського Центральний західний фасад Успенського собору Володимиру

Багаторазово з 1802-ого підняте казенним відомством питання відновлення Мстиславового храму, особливо після невдалої спроби реконструкції двома роками пізніше архітектором Іоганном Шельдером, постійно натикався на опір єпархіального духовенства при досить непоганому загальному стану (за винятком однієї зруйнованої колони).

З огляду на жалюгідний стан комплексу, соборне начиння було перенесене в домову церкву єпископського замку побудовану в 1765-му Філіпом Володковичем, звідки була викрадена одним з передових польських загонів наполеонівської армії 17 серпня 1812 року. Тоді ж протоієрей В. Малеванський їм ж був узятий в полон.

Через кілька років після захоплення православ’ям древня будівля Успенської соборної церкви Володимир-Волинського була відібрана казенним відомством і пристосована на вісім років під “магазин” зі сховищем хлібних запасів, речових складів і цейхгаузів, поки в 1829-му під постійним натиском стихій не завалився головний купол.

Так Московія, що донині заявляє свої права на святий православний престол, поставила один з найдавніших пам’ятник своє конфесії православ’я на межу виживання – протягом довгих шість десятиліть XIX століття він виконував комірні функції. Тут зберігалися хліб, сіно, дрова, а паперть і зовсім використовувалася для утримання худоби. Роль володимирського собору в той час була покладена на Миколаївську церкву.

Північний фасад володимирського Успенського собору Північний фасад Успенського собору

В такому жалюгідному вигляді древня опора православ’я зустріла нового губернатора, генерал-майора Віктора Вільгельмовича фон Валя (1840 – 1915) в 1885-ому, з ініціативи якого через рік у Володимир-Волинському була створена експертна комісія зі збереження релігійно-культурної спадщини православ’я української землі в складі археолога-професора В. Б. Антоновича, професора СПб університету А.В. Прахова і члена-секретаря Київської археологічної комісії О.І. Левицького.

Тільки після розчищення кількох тисяч возів сміття відкрилася вся колишня розкіш стародавнього пам’ятника – одна з найбільших українських кам’яних споруд свого часу в обрамленні фресок і орнаменту (досліджував професор М.Т. Преображенський) з кольоровою мозаїчною підлогою на рожевому цементному розчині.

За результатами досліджень у Володимирі при Свято-Василівської церкви було створено Братство, статут якого був зареєстрований Волинським архієпископом Палладієм Ганкевичем (1823 – 1893) 31 жовтня 1887 року, а відкриття відбулося в перший день 1888 року. Нарешті в 1896-ому Успенського собору пощастило – його реставрацією зайнявся архітектор Григорій Іванович Котов (1859 – 1942), довівши споруду до початкового стану, щоб 17 вересня 1900 року вона була наново освячена.

У такому вигляді храм пережив всі катаклізми ХХ століття і зустрів зорю української незалежності, слугуючи охоронцем стародавньої мудрості рідної землі для науки майбутнім поколінням.

Архітектура

Дзвіниця Мстислава храму в Володомир-Волинському Дзвіниця Мстислава храму

Мстиславів храм, єдиний пам’ятник княжої доби Волині, спочатку був розташований на сусідній із Замковою горі серед мережі незліченних приток річки Луги за межами міста. Зараз він служить домінантою комплексу єпископської резиденції поряд з будинком із дзвіницею, за яким в народі закріпилася назва “єпископський замочок”.

Візуально комплекс відкриває перспективний портал центрального входу (XVII століття) декорований багатошаровими пілястрами доричного ордера без бази, складнопрофільними карнизами, розірваним арковим фронтоном, архівольтом над мереживом кованої брами, бічними бароковими спливами і кіотами релігійної тематики в обрамленні фільонок.

Кам’яний (стіни складені з цегли на рожевому розчині) хрестовокупольний Успенський собор – тринавова прямокутна (22м х 34,5м) з трьома напівкруглими апсидами на бутово-цегляному фундаменті споруда, внутрішній простір якого на дванадцять частин членують шість стовпів. Його колись прикрашали вузькі аркові віконні прорізи, частиною закладені, частиною розтесані, і троє дверей: головні західні, бічні – з півночі і півдня, а західний інтер’єр прикрашали стародавні хори. У нижній частині були влаштовані крипти для спочинку княжої, а потім духовної влади Володимира.

Бічна хвіртка Єпископського замочку у Володимирі Бічна хвіртка Єпископського замочка

Із наявного зараз зовнішнього декору храму варто відзначити різьблений орнаментований пояс барабана і закомор, високі витягнуті віконні арки з шропсамі, витончений аркатурний пояс, прості кутові лопатки, розділові напівколони прясел, декоровані релігійними сюжетами дверні люнети.

Будинок з дзвіннецею (1494 рік) – одноповерхова на високому цоколі цегляна г-подібна будівля, що має контрфорси на східному і південному фасадах, а також ризалит на останньому з них, візуальної домінантою якої є висока чотириярусна квадратна в плані дзвіниця. Її декоровое оформлення поєднує аскетичність і різноманітність – профільовані карнизи, доричні пілястри, коробові арки при витончено-чудернацькому оформленні ганку входів арками на доричних колонах і напівколонах в обрамленні фільонок на кутових кронштейнах і прорізів дзвіниці зі спареними і трійковими арками в обрамленні архівольтів, аркатурний пояс і орнаментовані брівки.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Князя Всеволода, 1.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) або Р15 (Ковель -Турійськ, Володимир-Волинський – Нововолинськ – Червоноград – Великі Мости – Жовква) або Т0302 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир-Волинський – Павлова – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець). У місті по вулицях Луцькій – Данила Галицького – Устилузькій до перетину з вул. Соборною, яка переходить у вул. Князя Мстислава з центральною брамою комплексу на ній.

Міжміським транспортом з Луцька або Ковеля до авто / залізничного вокзалів Володимир-Волинського, а потім в центр міста до колишнього Домініканського монастиря, від якого по вул. Соборній два квартали на південь до Успенського собору.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Успенський собор Володимир-Волинського на мапі

Обговорити статтю в спільноті