Історія
Внутрішня лінія володимирських валів
Час його заснування сягає своїм корінням першого тисячоліття від Різдва Христового, хоча конкретика в цьому питанні починається лише з безіменного угорського хронографа XIII століття (нотаря короля Бели IV (1206 – 1270)), рукописи якого оповідають про походи угрів під проводом воєводи герцога Альма зі Скіфії до Києва (884 рік) і далі на Лодомир (нинішній Володимир-Волинський).
Причому вже тоді місто під захистом земляних валів було багатим і багатолюдним, що випливає з фігуруючого у всіх європейських джерелах Надбужжя під ім’ям Лодомирії, мабуть, за назвою адміністративного центру. У той час землі належали київському князю Олегу після підкорення роком раніше слов’янських племен древлян, угличів, дулібів, волинян і тиверців (літопис Нестора).
Перша ж згадка міста під власним ім’ям з’являється в 988 році, коли князь київський Володимир Святославич (960 – 1015) хрестив Україну-Русь, для кращого поширення будуючи церкви і училища в великих містах рідної землі, а для захисту від сусідів, що тепер стали іновірцями – зміцнюючи їх обороноздатність. Причому Лодомир займав в державній ієрархії не останнє місце, на що наштовхує факт перейменування міста Хрестителем на свою честь.
Пам'ятний знак на місці Грідшиної вежі Володимира
Причому після закінчення значного укріплення головної твердині “Древлянської землі” князь передає місто у володіння своєму п’ятому синові Всеволоду (983 – 1013), який фактично був намісником батька з правом вершити правосуддя відповідно до загальнодержавних законів на своїх землях. Та тільки правління його у зв’язку з бездітною смертю в ранньому віці мало позначилося на літописних сторінках.
Братські чвари після смерті Володимир Великого на тринадцять років віддали Володимир в руки польського князя Болелава I Хороброго (966 – 1030) після його перемоги при місті Волинь в 1017 році, і лише з його смертю стараннями Ярослава Володимировича (983 – 1054) повернувся під Київське крило, офіційно ставши головним удільним містом Волині з прямим підпорядкуванням столиці.
Протягом двох століть Володимир, як адміністративний центр краю, був жаданим призом для удільних князів Київської Русі і їм причетних. Його укріплення, які в той час складалася з трьох ліній земляних валів з високими дерев’яними стінами і дозорними вежами (Іпатіївський літопис зберіг назви Київська та Грідшіна) на їх вершинах, не раз штурмували і були взяті. Так що княжі палати з замкової церквою Іоакима і Анни дуже часто міняли своїх господарів.
Колишня лінія Зовнішнього міського валу
Фортифікаційні споруди міста під захистом з трьох боків (окрім заходу) річки Луги з притоками і грузькими заливними берегами були настільки сильні, що коли Василько Романович (1203 – 1269) за наказом татарського темника Бурундая (1236 – 1263) був змушений зруйнувати їх 1261 року, то просто наказав підпалити стіни з вежами, за відсутністю можливості розібрати на матеріал у зв’язку з масштабністю робіт.
Своїм відновленням, вже в камені, фортифікаційна захисна лінія Володимира зобов’язана польському королеві Казимиру III (1310 – 1370), який після захоплення адміністративного центру Волині в 1366 році встиг за два роки витратити три тисячі срібних гривень на виконання цих робіт трьома сотнями мулярів.
Смерть польського короля дала можливість литовському князю луцькому Любарту Гедимоновичу (1300 – 1383) за підтримки свого брата Кейскута (1297 – 1382) відвоювати місто на Лузі у католицьких ляхів із руйнуванням до фундаменту не закінчених ще Казимирових стін в 1370-х.
Пам'ятник 2000-річчю хрещення Русі-України у Володимиры
Хоча з оглядкою на майбутнє масштабне будівництво литовські князі оборонного пояса волинського Володимира залишається питання доцільності цього кроку, адже роботи довелося починати наново і тільки в дереві через витрат на проект. Так що рублені стіни на древніх валах з п’ятьма вежами і сімдесятьма двома городнями фактично були новим творіннями в XV століття.
В час царювання Казимира IV Ягеллончика (1427 – 1492) дерев’яні укріплення серйозно постраждали від руйнівної пожежі і король під час своїх відвідин з дружиною міста віддав розпорядження про початок відновлювальних робіт силами Литовсько-Слонімського, Більського, Волковицького і Берестечківського та інших староств, а також бортями Ожиськими і Переломскімі. Причому відати масштабної реконструкцією було доручено вже новому господареві, Олександрові Сангушко (- 1491).
Дерев’яний живопліт Сангушко так само простояв недовго – у 1491-ому на Волинь знову вторглися десятитисячні татарські орди з Завоілля, зруйнувавши місто і його церкви, поки підійшла підмога в особі луцького старости Симеона Юрійовича Голшанського з об’єднаним українсько-польським військом. Не закінчені дерев’яні фортифікаційні споруди в числі інших (тоді впали Кременець, Луцьк, Брест, Хмільник і Брацлав) остаточно були спалені п’ятнадцятитисячною кіннотою кримського хана Менглі Гірея (1445 – 1515) дев’ятьма роками пізніше.
Південні схили оборонних валів
Згідно ревізії 1552 року побудований з дуба під керівництвом городничого Солтана замок на високих земляних валах мав п’ять веж (чотирикутна над брамою, інші – круглі), причому дві з них на той момент вимагали лагодження, дві під опікою місцевих жителів і православного єпископа були в хорошому стані, а одна стояла недобудованою у зв’язку зі смертю її фундатора Богдана Курцевича (- 1546), які з’єднував палісад з дерев’яними галереями. Крім того з сімдесяти одної городні десять стояли непокритими, хоча підйомний замковий міст на ланцюгах, який перебував під опікою зем’ян всього повіту, був у відмінному стані. Під захистом фортифікаційних споруд Владими-Волинського (залишився лише внутрішній периметр, дві зовнішні лінії були розкопані під сади і приватні домогосподарства) на той момент перебували сосновий королівський палац під гонтовою покрівлею, кілька храмів з головним на честь святих Іоакима і Анни, 434 будинки.
Проведена двома століттями пізніше люстрації міста і замку 1765-ого документально фіксує практично незмінений стан – оборонні вали серед драговин, через які перекинуто старий міст від нової в’їзної брами, на першому ярусі якої розташовувалася в’язниця для простого люду, а на другому з балконом – для шляхтичів. Причому вали між річками Змоч і Луга, на той час внесені в міську межу по лінії саду батька-настоятеля Успенського собору, частково опали і обсипалися, а рів і зовсім зник.
У підніжжя оборонних валів Володимира
А вже через чверть століття від усього колишнього грізного оборонного комплексу залишилися лише вали – замок розібраний, ратуша відсутня (присутні місця тулилися в монастирях і будинках), як і інші організовані торгові ряди; навіть колись надприбутковий цегельний завод канув в Лету. З тих пір оборонні укріплення Володимира не відновлювалися і лише вали досі зберігають пам’ять про колишню велич міста.
Архітектура
На поточний момент з замкової фортифікаційної лінії залишилися лише земляні вали (третій внутрішній оборонний периметр), що представляють собою неправильний чотирикутник (240м х 130м) висотою до 10м, що окреслюють площу в 3,12га між річкою Лугою і її припливом Змочю. Від городища ж залишився лише врослий в землю цегляний фундамент на дуже твердій білій глині.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Прикордонна, 2.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) або Р15 (Ковель -Турійськ, Володимир-Волинський – Нововолинськ – Червоноград – Великі Мости – Жовква) або Т0302 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир-Волинський – Павлова – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець). По місту: вулицями Луцька (Данила Галицького / Устилузької) – Соборна – Підзамче, остання з яких виходить до валів.
Міжміським транспортом з Луцька або Ковеля до авто / залізничного вокзалів Володимир-Волинського, а потім в центр міста до колишнього Домініканського монастиря, від якого по вул. Соборній / Підзамче два квартали на південь до валів.