Історія
Собор Різдва Христового у Володимирі-Волинському
Першою передумовою його існування стало запрошення в місто на річці Луга з дарчим записом від 23 лютого 1718 року дружиною волинського каштеляна Стефана Загоровського, Ядвіги (в дівоцтві Самчик), братів єзуїтського ордену (причому її фундуш крім іншого передбачав дві тисячі злотих саме для проживання ченців). А також надання тисячі злотих від луцького синоду на утримання двох єзуїтів при володимирському костелі святих Іоакима і Анни.
Своїм власним храмом орден святого Ігнатія зобов’язаний милості слонімського старости Ігнатія Садовського (- 1761), який замовив проект за однією версією Павлу Гіжицькому, за іншою – Михайлу Радзимінському (швидше за все перший був автором, а другий вносив свої правки будучи головним його будівельником). Роботи були розпочаті в 1755 році, що при ще неконсекрованому храмі через сім років забезпечило офіційне відкриття єзуїтської місії Серце Ісуса.
Причому, нарешті, консекрований в 1770 році луцьким єпископом Феліксом Турським (1729 – 1800) після смерті свого фундатора при активному сприянні його дружини Терезії з Четвертинських костел був зведений в камені, в той час як монастирські келійні корпуси – збудовані з дерева.
Південний фасад храма Послання Апостолів
Після булли «Dominus ac Redemptor» Климента XIV (1705 – 1774) на братерстві Товариства Ісуса був поставлений хрест – по всьому світу його місії і монастирі закривалися, а ченці – змушені шукати собі новий притулок. Не уникла цієї сумної долі і володимирська обитель, будівлі якої перебуватимуть після цього в запустінні цілих тринадцять років.
І весь цей час за святиню в самому серці міста йшла боротьба ордена святого Василя Великого, який мав лише стару будівлю на околиці міста. Нарешті в 1886-ому комісія польської освіти зі схвалення останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського (1732 – 1798) на офіційний запит василіанської колегії володимирських училищ надала колишній єзуїтський дерев’яний комплекс в розпорядження уніатської братії останньої.
Центральний фасад володимирського собору Різдва Христового
Після анексії українських земель в наслідок розпаду Речі Посполитої мокшанські правителі пів-століття боялися ставити релігійне питання на порядок денний, але після цілого ряду антимосковських виступів активно взялися за знищення іновірців під девізом «один народ, одна віра» причому без поділу церкви і держави для більш тотального контролю всіх сфер життя громадян. Всі католицькі і уніатські монастирі змінили своє офіційне підданство на православне. Володимирський єзуїтський було переосвячено в 1840 році під ім’ям Різдва Ісуса Христа.
Через сім років під критою бляхою, рахованій в третьокласних православних, що не втратила свої католицькі риси, церквою під керуванням ігумена був влаштований теплий нижній храм в ім’я Покрова пресвятої Богородиці.
З 1870 року чоловічий Христоріздвяний монастир перейшов в першокласні, а ще за двадцять один рік (8 червня 1891-ого) його головний храм став офіційною резиденцією Володимирського єпископату (другого вікарія Волинської єпархії).
Перша світова війна на недовгий міжвоєнний період ХХ століття повернула Волинь Польській республіці, а храм – римсько-католицькій церкві, під прапором якої він став парафіяльним і пройшов повну реставрацію первісного вигляду з відновленням внутрішніх інтер’єрів і бічних фасадів, освяченого на честь Послання Апостолів.
Кіот над центральним входом собору у Володимирі-Волинському
Розв’язана згідно пакту Ріббенторопа-Молотова Друга світова війна залишила свої шрами на прекрасному лику барокової перлини (вибухом бомби пошкоджені північна ризниця і пресвітерій), назавжди поставивши хрест на її католицькому майбутньому – в 1945-ому червоні атеїсти закрили парафію Послання Апостолів, на довгі десятиліття залишивши храм на поталу всім вітрам.
Лише в 1983-му у зв’язку з історико-архітектурною цінністю церква потрапила в план реконструкції, не дивлячись на виконання складських функцій, але так і не була повністю завершена до здобуття Україною незалежності, коли в 1991 році комплекс передали володимирській православній громаді. З тих самих пір серце християнського Володимира знову відбиває пульс життя давньої перлини української землі, стаючи краще рік від року.
Архітектура
Колишній костел Серце Ісуса (Послання Апостолів)
Комплекс Христоріздвянського монастиря Володимира складається з однонавової, орієнтованої на схід базиліки з класичним домінуючим центральним фасадом і двома різницями в старому центрі міста та двох монастирських корпусів, що примикають до храму з північного заходу і південного сходу.
Домінантою колишнього костелу служить характерний для розвиненого бароко увігнутий фасад з двома триярусними (четверик на двох восьмериках) вежами під шоломоподібним завершенням на західному фасаді. З іншого декору слід зазначити спарені, двоступеневі та одинарні пілястри доричного і коринфського ордерів, аркові ніші з архівольтами на імпостах із замковим каменем, поярусно зменшуваний фриз, складнопрофільні карнизи великого виносу, аркові отвори з круглими вікнами бічних фасадів і кіот над центральним входом.
Внутрішній декор костелу становлять колони на високих базах, що підтримують підпружинені арки напівциркульних склепінь на распалубках, рясний настінний розпис релігійної тематики та двох’ярусний іконостас.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Волинська обл., м. Володимир, вул. Миколаївська, 20.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) або Р15 (Ковель -Турійськ – Володимир – Нововолинськ – Червоноград – Великі Мости – Жовква) або Т0302 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир – Павлова – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець). По місту: вул. Луцька (Данила Галицького / Устилузька) – вул. Ковельська, на перетині якої з площею Героїв розташований собор Різдва Христового.
Міжміським транспортом з Луцька або Ковеля до авто / залізничного вокзалів Володимира, а потім громадським транспортом в центр міста до пл. Героїв, в північно-східній частині якої розташований колишній костел Послання Апостолів (Серце Ісуса).