Багато легенд зберігають запорізькі берега Дніпра. Одні з них мають під собою історичне підґрунтя, інші до смішного абсурдні, але тим не менше всі вони з покоління в покоління наполегливо передаються з вуст в уста місцевими жителями, додаючи яскравих фарб сірої буденності українського індустріального центру. До розряду останніх відноситься і красива легенда про один з кам’яних острівців з групи Три стовпи, що поруч з Хортицею, який носить горду назву «Крісло Катерини»…
Остання чверть XVIII століття в Московії ознаменувалася формуванням жорсткої вертикалі влади, на чолі якої стояла майже рівна Богу в очах своїх підданих всесильна цариця Катерина II. Майже божественний статус їй, бідній німецькій княжні, що повалила в результаті перевороту свого чоловіка Петра III, забезпечувало не соціально-економічне зростання добробуту населення, а насильницьке приєднання Криму 19 квітня 1783 року. Цей метод утримання влади і зараз використовують нікчемні політики Московського каганату в період в’янучої життєвої сили для прикриття свого жахливого за розмахом грабежу країни.
В ознаменування цієї «знаменної події» імператриця зробила перший офіційний вояж в новопридбані землі через південь України. Через брак достеменний відомостей про точний маршрут прямування місцеві легенди стверджують, що в тому числі її шлях пролягав через Олександрівка фортеця на місці нинішнього Запоріжжя, що було зумовлене бажанням Катерини відвідати знамениту козацьку Січ.
Однак, не дивлячись на високий сан, всесильна правителька Московії за законами вільного козацтва в якості представниці слабкої статі не була допущена в Січ (згідно з повір’ям присутність жінки губить воїна) і їй довелося ночувати в нашвидку розбитому наметі на тому самому острові «Крісло Катерини». Нібито в помсту за це урядові війська і розгромили стан українського війська.
Легенда безсумнівно красива, але не витримує ніякої критики, адже для початку остання запорізька Нова Січ в районі урочища Червоний Кут в ста кілометрах від Запоріжжя була розгромлена і повністю спалена за наказом Катерини за дванадцять років до її Таврійського вояжу, на Хортиці ніколи не існувало козацького табору, при тоталітарній системі керування Московською державою дуже малоймовірно, щоб її голові міг хтось в чомусь відмовити, та й відповідних мальовничих місць в окрузі для розбивки польового табору на берегах Дніпра достатньо (ймовірне історичне місце стоянки двору було селище Верхня Хортиця), не кажучи вже про Олександрівської фортеці з усіма існуючими на той момент благами цивілізації.
Але народний поголос – уперта річ, яку навряд чи зупинять якісь дванадцять років в історичному контексті або раціонально-побутові аргументи, так що скеля між Хортицею та Дніпро ГЕС все також зветься Кріслом Катерини з красивим ореолом етимологічного походження.