Історія
Будинок Юр'їва в Маріуполі
Хто був першим господарем цієї ділянки і будови на головній вулиці молодого Маріуполя – історія поки зберігає під надійним покровом таємниці. Але з урахуванням того, що Катерининська прямою стрілою йшла від самого жвавого міського місця – Базарної площі та гавані, то можна припустити, що дуже скоро після заснування міста в 1778-ому нинішній у свою власність №40 отримав якийсь підприємливий ділок.
Достеменні відомості про долю ділянки з’являються лише наприкінці XIX століття, коли його власником став присяжний повірений Ілля Еммануіоловіч Юр’їв. Судячи з усього йому належать лаври будівництва тут, тоді ще двоповерхового, розкішного особняка в стилі неокласики за проектом невідомого поки-що зодчого.
Причому підприємливий адвокат перший поверх свого будинку на розі Катерининської, що в той час вже перетворювалася на центр елітної комерції, в 1899-ому здавав в оренду редакції торгово-промислової газети, а за фактом інформаційно-рекламного проспекту, “Маріупольський довідковий листок”, який виходив тричі на тиждень протягом року.
Декор другого поверху
31 березня 1907 року Ілля Еммануїлович став головою Маріупольської міської думи, що значно збільшило його роль в місцевому суспільстві, а також вартість його нерухомості на головній вулиці Маріуполя. Тому за оренду першого поверху особняка для розміщення кінозалу “ХХ століття” підприємцю П.Ф. Урбанському довелося платити чимало.
Після захоплення Східної України скаженим люмпеном і грабунком всієї приватної власності під красивим гаслом “експропріації” в 1920-х особняк Юр’Їва звичайно ж був націоналізований на користь молодої країни рад – тут розташувався дитячий будинок ім. Леккерта для безпритульних, більшість яких ця сама країна залишила без родини і даху над головою.
Коли знедолені революцією діти виросли і питання в якійсь мірі було вирішено, дитячий будинок скасували, а його будівлю зайняв найстрашніший орган каральної системи – НКВС, в застінках якого під тортурами розлучилися з життям і честю сотні маріупольців.
Західний фасад будинку Юр'їва
Вся правда про жахи, яка творилися радянськими карателями за красивою обгорткою в класичному стилі, відкрилася, коли бойові дії Другої світової війни, розв’язаної червоними радами і фашистською Німеччиною в 1939-ому, докотилися до міста на азовському узбережжі (восени 1941-ого) – з підвалів було винесено безліч трупів закатованих НКВС для впізнання і передачі родичам.
Однак на період німецької окупації доля будівлі під №40 не змінилася краще – одних внутрішніх силовиків замінили на інших фактично з тими ж функціями – тут розташувалося місцеве гестапо, яке продовжило “справу” своїх радянських товаришів по знищенню населення Маріуполя не лояльного до чинної влади. Кажуть ці стіни бачили самого фюрера.
Спалене відступаючими німецькими військами в 1943-ому маріупольське гестапо в числі інших адміністративно-культурних будівель міста було відновлено на початку 1950-х, але звичайно з мінімальним урахуванням історико-культурної цінності. Тому жодна будівельна комісія не протестувала проти зведення над нею третього поверху для збільшення корисної площі, з огляду на аскетичність якого вся композиція будинку Юр’їва втратила свою вишукану розкіш (імовірно проект Миколи Йосиповича Нікаро-Карпенко (1894 – 1962)).
Кутовий фасад будинку
У післявоєнному радянському світі будівлі у зв’язку із наближеністю до центру відвели роль взуттєвого магазину (перший поверх), а другий використовувався для адміністративних потреб; вони проіснували в цих стінах фактично до розпаду союзу. А після здобуття Україною незалежності в 1991-ому колишня Юр’ївська власність знову повернулася під крило бога комерції, коли перейшла в приватні руки, і тут відкрилися підприємства різних напрямків, що діють і донині.
Архітектура
Прямокутна, спочатку двоповерхова будівля з двома симетричними крилами з боку внутрішнього двору і скошеним зовнішнім кутом на перехресті по Миру 40 являє собою одного з яскравих представників неокласики міської забудови, не дивлячись на зникнення під час реконструкції 1950-х табличок з рослинними барельєфами міжвіконного простору, багатих лиштв, трикутних сандриків з маскаронами, кутового архівольту з витонченою ліпниною, модильйонів з маскаронами, перехоплень і прикрас стилобатів напівколон в декорі другого ярусу.
Західне крило
Нинішній триярусний колишній будинок Юр’їва є скромним обивателем міського центру з багатим минулим і скромною роллю в майбутньому – перший поверх французького русту з алмазним – кутових пілястрів. Другий поверх, ще зберігає сліди колишньої розкоші – барельєфні вазони та напівколонії портику корінфського ордеру, що підтримують трикутні сандрики на профільованих фронтонах, лиштви із замковим каменем. Третій прикрашений лише простими профільованими лиштвами вікон і маленькими розетками між ними. Вінчає конструкцію карниз великого виносу на модильйонах.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, 40.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М14 (Одеса – Мелітополь – Маріуполь – Новоазовськ) або Н20 (Слов’янськ – Донецьк – Маріуполь), які проходять крізь центр міста. Далі проспектом Миру від Драмтеатру до ДТСААФ (будинок Юр’їва праворуч).
Громадським транспортом до Маріуполя, а потім – в центр міста (зупинка “Драмтеатр”). Від Театрального скверу спуститься один квартал (будівля розташована на перехресті з правого боку).