Історія
У ті далекі часи, коли Маріуполь лише починав свою кар’єру в якості повітового міста Азовська губернії Катеринославського намісництва (пізніше Катеринославської губернії), вершина пагорба, біля підніжжя якого з боку Кальміуса розташовувалася козацька фортеця Кальміуської паланки Запорізької Січі із залишками міста Домаха, була практично не забудована (кінець XVIII століття).
Це пізніше (перша половина XIX століття) головна вулиця міста поступово почне підійматися на пагорб новими саманні та кам’яними будинками місцевої еліти, обійшовши острівець під ім’ям Олександрівська площа на вершині. Тут тривалий час існував другий центр місцевої торгівлі на противагу базару на протилежному кінці прямої як стріла вулиці між українською церквою Марії Магдалини (перетин Грецької і Миру) та Харлампіївським собором (район колишнього ДТСААФу).
Близьке сусідство останніх двох в 1862-му поставило питання про перенесення, а вірніше будівництво, нового Марії-Магдалинівсього храму, не дивлячись на те що він був кам’яним і відносно новим (освячений 4 червня 1791 роки), на Олександрівську площу. Фундамент для цих цілей був споруджений в тому ж році, але далі справа не просунулася, хоча вершину пагорба вже оперізували особняки заможних городян (наприклад в будинку Хараджаева квартирувала Олександрівська чоловіча гімназія ).
Таке положення зберігалося аж до столітнього ювілею старої церкви Марії Магдалини – у зв’язку із старістю дерев’яних конструкцій 1 вересня 1891 роки її розібрали. Новий же храм на Олександрівській був побудований лише шість років потому, а площу навколо нього перетворили на сквер згідно постанови Маріупольської думи про озеленення місцевих вулиць і площ від 1897 року.
Після запуску міського водопроводу в 1910-моу році серед зелені акацій, грабів, ясенів і бузку центрального скверу з’явилося новомодне придбання – фонтан з великою круглою чашею в центрі якої на витонченому стилобаті з порослих декоративними рослинами гранітних брил височіла гранітна чаша, на багатоярусної ніжці-підставці, у підніжжя якої сиділи німфи, а вінчала плоску вершину пара янголів, застигла у витонченому па. Струмені води були спрямовані з верхньої частини в нижню.
Звичайно нова радянська влада, яка захопила владу в Східній Україні після перевороту 1917-ого, своїми нововведеннями не могла обійти візуальний центр міста, тим більше що церкву Марії Магдалини могли споглядати не тільки жителі Маріуполя, а й усіх довколишніх селищ і суден, що прибувають до порту. Це йшло в розріз з атеїстичної ідеологією комуністичної партії, тому в 1933-му храм просто підірвали.
А Друга світова внесла свої корективи у вигляд скверу – яка із сторін, що розв’язали війну, (ради або німці) наказали демонтувати верхню чашу і скульптурні групи на переплавку для військових потреб (згідно з іншою версією – вивезена до Німеччини) – з плином часу та фальсифікацією історії московитами не вявляється можливим. Фактом залишається вихід головної зеленої перлини міста з вогняного жерла фактично без його головної визначної пам’ятки.
Крім того до невеликого цвинтаря колишньої Магдалинівської церкви додалися поховання вояків вермахту, які загинули за час окупації міста 1941 – 1943 років. Радянська влада в кращих своїх традиціях просто зрівняла їх із землею, попередньо дбайливо знявши з могил залізні хрести на переплавку.
Відродження скверу почалося в 1950-х, коли відбудовувався міський центр – нижня чаша первинного водограю залишилася неушкодженою, тому необхідно було лише спорудити якесь завершення. Недовго міркуючи був повторений попередній варіант в грубому виконанні, звичайно ж без вишукувань у вигляді німф та амурів, а місце Магдалинівського храму зайняв спочатку торгівельний павільйон, пізніше – побудований в 1960-му Драмтеатр. Саме тоді сквер став Театральним.
У 1970-х проект головного маріупольського фонтану вважався застарілим, його демонтували, а вільне місці зайняло творіння в стилі модерн з бортами з дикого каменю, клумбою всередині другого контуру, з центрального невисокого прикрашеного барельєфами представниками морської флори і фауни циліндру якого били струмені під різними кутами (в народі – водограй з рибками).
Театральний сквер переживе ще два перевтілення-реконструкції: спочатку в 2000-ому його доріжки будуть викладені тротуарною плиткою, фонтан одягнений в обладунки з полірованих гранітних плит, а його центр увінчає футуристична композиція з металевих труб і куль; потім в 2018-ому – проведена транформація всього скверу з висадкою нових зелених насаджень, переплануванням доріжок і звичайно ж зміною лику водограю – він став пішохідним (струмені б’ють з-під гранітних плит) і танцють під музику.
Архітектура
Нині сквер на вершині пагорба за театром є симбіозом часових нашарувань. Вважається, що в його лівій частині зберігається граб першої посадки кінця XIX століття, коли торгівельну площу перетворили на зелену перлину, величезні блакитні і звичайні їли, акації та тополі радянських часів, сучасні каштанові алеї з вкраплення липового цвіту, ясенів, сосен, тутових, кленів.
Візуальним центром його є Драмтеатр з логічним продовженням у вигляді пішохідного фонтану, який відкриває панорамний вид на будівлю колишнього ДТСААФу і лівий берег Кальмиусу з прибережною частиною заводу Азовсталь. З боків від центральної прямий осі відходить розгалужена мережа асиметричних доріжок, в затишних куточках якої відображені маленькими акцентами пам’ятні епохи історії Маріуполя, об’єднані двома радіальними оперізувальними алеями навколо фонтану.
Пам’ятки
У північно-західній частині скверу (ліворуч від театру) розташований шаховий павільйон, лави якого не залишаються порожніми в будь-яку пору року, а між білим лебедем мистецтва і його водною гладдю, в густому ароматі хвої – пам’ятний знак радянським продармійцям, що забирали останній хліб у голодуючих селян (встановлений в 1936-ому).
Праворуч від театральних підмостків європейські зірки опромінюють своїм світлом перлину Приазов’я на однойменній алеї з мармурової пам’ятною табличкою на брилі сірого граніту, як символ майбутнього, та півстолітній фундамент церкви Марії Магдалини з її макетом під скляним куполом в лівій частині скверу в якості якоря минулого.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Донецька обл., м. Маріуполь, Театральний сквер.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М14 (Одеса – Мелітополь – Маріуполь – Новоазовськ) або Н20 (Слов’янськ – Донецьк – Маріуполь), які проходять через центр міста. Далі – проспектом Миру до Театрального скверу.
Громадським транспортом до Маріуполя, а потім – міським, які проходитимуть центром міста до зупинки «Драмтеатр», яка знаходиться поруч зі сквером.