Історія
З початком економічного буму розвитку Донбасу після запуску заліничної гілки Оленівка – Маріуполь (1882 рік) для забезпечення гострої нестачі робочих кадрів двох споруджуваних металургійних заводів («Нікополь» і «Руський Провіданс») на засіданні міської думи в лютому 1897 було піднято питання про відкриття нижчого механіко-технічного училища.
У практичну площину рішення перейшло 11 вересня 1899 року, коли для спорудження будівлі нового навчального закладу була виділена ділянка міської землі в півтори десятини на Покровській площі між садом Петровського і заводом Сойфер. Відкриття ж трирічного училища, перший набір студентів якого становив сімдесят шість чоловік, відбулося два роки по тому.
На наступний рік при училище було відкрито чотирикласну нижчу ремісничу школу зі столярним і слюсарним відділеннями на вісімдесят два учні, яка входила в підпорядкування закладу середньої освіти і існувала з ним під одним дахом.
Сам же трикласний професійно-технічний центр набирав собі учнів з числа підлітків 13 – 17 років, що закінчили чотири класи гімназії чи реального училища, або повний курс міського училища. Основними досліджуваними дисциплінами були точні науки: механіка, фізика, хімія, креслення. Станом на 1914-й тут навчалося п’ятдесят дев’ять учнів.
Наслідки початку Першої світової війни були ще не настільки очевидні, тому в 1914-ому маріупольське навчальний заклад був реорганізований в середнє механіко-технічне училище з чотирирічним терміном навчання і правом випускників вступати до вищих навчальних закладів.
Після повного встановлення на території Східної України диктатури пролетаріату, в 1922-му він був перетворений на електротехнічну школу, яка через сім років стала металургійним технікумом, який пропрацював в цих стінах до старту 2 жовтня 1940 року реформи «Трудових резервів», в ході якої учні ремісничих шкіл і училищ переходили на повне державне забезпечення.
Будівлю по Митрополицькій 61 було віддано організованій 1933-ого при заводі «Азовсталь» школі фабрично-заводського учнівства, перетвореній на ремісниче училище №6, хоча його перший випуск так і не відбувся – бойові дії розв’язаної червоними радами і фашистською Німеччиною Другої світової докотилися до Маріуполя, і окупація 8 жовтня 1941 року перервали навчальний процес.
Частина училища була евакуйована Медногірськ для роботи на Тульському збройовому заводі для потреб фронту, а вже 10 вересня 1943 року було оголошено набір в училище №6 в кількості восьми сотень людей – країні потрібні були професійні кадри, щоб піднятися з попелу.
З 1958-ого, коли було введено обов’язкову восьмирічну освіту, почалося формування середньо-спеціальних закладів нового зразка, в рамках якого всі вони перетворювалися на професійно-технічні училища денної та вечірньої форми навчання терміном від одного до трьох років. Через три роки колишня будівля механіко-технічного офіційно стала домівкою для Маріупольського ПТУ №3.
Існуючий на базі Азовсталі (підприємство чорної металургії) навчальний заклад опинився в числі п’яти щасливчиків України, які в 1968-ому були реорганізовані в професійно-технічні навчальні заклади з підготовки кваліфікованих робітників з середньою освітою, під ім’ям якого він провів залишок радянського періоду.
Після здобуття Україною незалежності відповідно до вимог Міністерства освіти і науки навчальний заклад ще двічі змінить своє ім’я – Маріупольський професійний металургійний ліцей (2006) і Маріупольський центр професійно-технічної освіти (2011), а до дня урочистого святкування 100-річного ювілею в його стінах з’явився власний музей.
Архітектура
Червоноцегляна Т-подібна в плані будівля з розгорнутими в сторону двору крилами, середнє з яких значно перевищує своїми розмірами симетричні бічні, зведено в характерному для маріупольської навчальної забудови початку ХХ століття неороманському стилі з трьома домінуючими ризалітами по центральному фасаду.
Всі елементи зовнішнього декору будівлі в складі: кутових зубчастих лопаток, складнопрофільних між’ярусного і лобового карнизів, стилізованих кутових машикулей, нішь із зубчастими завершеннями, масивних фронтонів, поясу багатошарової арктури, архивольтів тійчастих слухових вікон центрального ризаліту, фігурних тумб парапету, замкового каменю коробових віконних арок виконані методом фігурної цегляної кладки.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 61.
Як Дістатися
Автотранспортом по трасі М14 (Одеса – Мелітополь – Маріуполь – Новоазовськ) або Н20 (Слов’янськ – Донецьк – Маріуполь), які проходять через центр міста. Далі Куїнджі – Митрополитська, в центральній частині якої (орієнтир – Центральний ринок) розташована колишня будівля механіко-технічного училища.
Громадським транспортом до Маріуполя, потім – в центр міста (зупинка «Перехід» / «ЦУМ», від якої по Металургів спуститься три квартали до будівлі Маріупольського центру професійно-технічної освіти.