Історія
Фактично своїм існуванням маріупольська Олександрівська гімназія для хлопчиків зобов’язана цілеспрямованості, жертовності і невгамовній енергії однієї людини – Феоктист Авраамович Хартахай (1836 – 1880) з’явився на заклик місцевої громади, коли нестача середньої освіти в місті стала кричущою, хоча мав добрі перспективи і посаду вчителя 2-ої варшавської гімназії. Вже на початку червня 1874 року на стіл голови маріупольської думи лягла заява про його готовність відкрити навчальний заклад з курсом прогімназії (училище), якщо місто погодиться виділити приміщення і призначити субсидію на утримання закладу.
15 липня того ж року на думському засіданні було ухвалено звернення до маріупольської управі для розробки подробиць договору з паном Хартахаєм. Згідно підписаної угоди від 2 серпня 1874 року в зобов’язання Феоктиста Авраамовича входило відкриття приватної чоловічої прогімназії не пізніше 15 серпня 1875 року за програмою Міністерства народної освіти, натомість місто зобов’язалося виділити на її утримання п’ять тисяч щорічної субсидії та приміщення.
Договір був виконаний вчасно – 1875 – 1876 навчальний рік почали навчання учні підготовчого і першого класів. Для розміщення навчальних класів у купця 1-ї гільдії Олександра Давидовича Хараджаева (1826 – 1894) особняк на площі перед споруджуваним храмом Марії Магдалини було орендовано будинок (з серпня), так як початковий особняк купця 2-ї гільдії Н.П. Хазанджи було визнано недостатньо містким.
Вважаючи створення прогімназії напівмірою маріупольські влада продовжувала клопотати перед урядом про відкриття повноцінного середнього навчального закладу для півтораста тисячного міста і повіту, в якості аргументу наводячи свою готовність збільшити субсидію на його утримання до дванадцяти тисяч на рік. Позитивне рішення зі столиці прийшло 27 січня 1876-ого і передбачало відкриття з 1 липня цього навчального закладу під опікою Міністерства народної освіти і фінансуванням Департаментом державної економії в 12 180 рублів, главою його залишався Феоктист Хартахай.
Першими учнями Олександрівської чоловічої гімназії були прогімназисти, а складалася вона з підготовчого і восьми гімназійних класів (після 1880 – 1881 навчального року). При цьому перший з них існував зі змінним успіхом, поки в 1892-ому за клопотанням почесного опікуна Д.А. Хараджаева місто не прийняло витрати на його утримання на себе (30р. на учня, 550р. за все). Крім того за рахунок стягуваної платні з учнів навчального закладу збагатилося власним широким набором навчальних посібників на суму 2292р. і бібліотекою (на 1892 рік – близько десяти тисяч примірників).
Незадовільними умовами приміщень не призначених для навчально-виховного процесу купецькому особняку, при тому що все ліве крило першого поверху при нестачі класів було зайняте магазином, дуже турбували батьків міста. Це стало причиною прийняття рішення про будівництво власного гімназичного будинку між Катерининською площею і Георгіївською вулицею, на що спочатку місто планувало витратити суму в сто тисяч. Половина суми була зайнята в Харківському відділенні земельного банку, а інша – отримана від Міністерства народної освіти як безвідсоткова позика на десять років (за фактом ліміт був перевищений на вісімдесят п’ять тисяч). Земля частково належала Маріуполю, а частиною була викуплена у громадян Деспота та Костьєва.
Нова будівля Маріупольської Олександрівської гімназії, побудована за проектом академіка архітектури Миколи Костянтиновича Толвінського (1857 – 1924), була відкрита в урочистій обстановці 18 жовтня 1899 року. При ній для підвищення морально-релігійного навчання учнів влаштована Олександро-Невська домова церква.
У зв’язку з бойовими діями після більшовицького перевороту 1917 року, в лютому 1918 року, педагогічний колектив прийняв рішення про достроковий випуск учнів. Останній випуск гімназії відбувся за рік, після чого червоний люмпен її закрив, пристосувавши під потреби робітничого факультету для надходження нової «еліти» країни до ВНЗ і спортивної школи, а в 1940-ому в рамках реорганізації середніх навчальних закладів сюди з Митрополичої 61 був переведений металургійний технікум.
Після початку бойових дій Другої світової війни на приазовських землях в 1941-ому навчальний процес був припинений, а будинок пристосували під шпиталь, в якості якого він служив і під час німецької окупації. Одним з першорядних завдань після звільнення міста стало відновлення нормальної роботи навчальних закладів усіх рівнів. Наказ про початок навчального процесу в Маріупольському металургійному (з 1963 його – індустріальний) був виданий вже 13 грудня 1943 року, хоча при відступ гітлерівці і подпалили його будівлю.
Після відновлення в 1940-х і весь радянський період ці стіни служили металургійному технікуму рідною домівкою. Наказом міністра освіти від 20 червня 1997 року «Про реформування мережі вищих навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству освіти» технікум став структурною одиницею ПДТУ. А ще дванадцять років потому він був об’єднаний з Маріупольським коледжом ПДТУ, який продовжує бути господарем цього пам’ятника архітектури України в офіційному статусі з 1983-го і донині.
Архітектура
Корпус першого середнього навчального закладу Маріуполя з численними прибудовами пізніших часів являє собою складнопрофільний периметр, витягнутий уздовж вулиці Георгіївської з трьома перпендикулярними крилами з боку внутрішнього двору. Хоча спочатку це був прямокутний периметр з червоної цегли з домінантою ризаліту центрального фасаду і трьома менш вираженими – дворового та скошеними зовнішніми кутами, підкресленими балконами другого ярусу з ажуром кованої решітки і хибним трикутним фронтоном в обрамленні фільонок.
Його основний декор складають виконані методом фігурної кладки масивні замкові камені коробових і аркових вікон першого поверху, профільовані між’ярусній і лобовій карнизи, парні пілястри доричного ордеру.
Однак більш вражаюч – центральний ризаліт, все елементи якого виконані так само з цегли від колонного портика першого ярусу до доричних масивних колон другого, від профільованих архівольтів із замковим каменем до доричних пілястрів з перехопленням, від парапету з тумбами до пологих арок фронтонів.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Георгіївська, 69.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М14 (Одеса – Мелітополь – Маріуполь – Новоазовськ) або Н20 (Слов’янськ – Донецьк – Маріуполь), які проходять через центр міста. Містом вздовж проспекту Миру до повороту на вул. Архітектора Нільсена, на перетині якої з вул. Георгіївською (два квартали) ліворуч розташована будівля колишньої Олександрівської гімназії.
Громадським транспортом до Маріуполя, а потім – в центр міста (зупинка «ЦУМ» / «Перехід»). Далі один квартал по Миру до перетину з ул. Архітектора Нільсена, по якій два квартали на південь до перетину з Георгіївською, де розташований коледж ПДТУ.