Історія

Витоки його існування загублені десь в незадокументованих минулому колись найдовшого села України, між XII століттям, коли землі на місці злиття річки Прут і Прутнець Чемеговський були даровані князем галицьким Данилом Романовичем (1201 – 1264) князю Микулі (як стверджує «Історія міст и сіл УРСР»), і початком XV століття, коли про галицьке село вперше згадують збережені, пожовклі від часу записи.

При тому, що саме існування будь-якого середньовічного суспільства грунтувалося на релігійних догмах, відсутність в Микуличині храму (а по карпатських канонах він повинен мав бути дерев’яним) малоймовірна.Тим більше, що в документах воно згадується як село з досить великою площею оброблюваної землі.

Хоча офіційна згадка церкви в Микуличині відноситься вже до 1700 року. Була вона, як водилося в той час, оточена цвинтарем і розміщувалася на Фальчі. Правда доля відвела їй не довгий термін щасливого існування – після сильного буревію 1765-ого відновленню вона в колишньому вигляді не підлягала, хоча мабуть ще якийсь час після ремонту виконувала свої обрядово-релігійні функції.

Питання про будівництво нової храмової будівлі на порядку найбільшого за площею населеного пункту Австро-Угорщини виникло в середині XIX століття. Місцем для неї була обрана ділянка поруч із побудованою в 1825-му шосейною дороги в центрі села на попівської землі І. Герасимовича (нейтральний варіант – одна частина парафії бажала бачити її на Горбах, інша – на Підлісниві). Досі залишається відкритим питання про існування на цьому місці раніше святині в якомусь вигляді, бо сусідня дзвіниця датована XVIII століттям. Проект віддали на розробку інженерові-архітекторові Надвірнянського повітового уряду Я. Чайковецькому.

Зведений за два роки, він був освячений в храмовий день святої мучениці Параскеви 1868 року в присутності практично всієї громади і названий на честь Пресвятої Трійці. Всіх присутніх вразив своїми строкатими внутрішній її інтер’єр, розписаний видатним українським художником Корнилом Устияновичем (1839 – 1903), причому найбільш удачним вийшов у нього образ священномученика Йосафата.

Повінь 1911 року в Микуличині був настільки сильним, а його наслідки настільки руйнівними, що Троїцьку церкву довелося відновлювати після нього аж два роки, заодно удосконаливши будови комплексу – храм вкрили бляхою, а дзвіницю – гонтом. Пізніші модернізації польського періоду (після Першої світової війни ці землі опинилися в складі республіки) торкнулися малозначних деталей як то: хрестів, грат на вікнах, графіки внутрішніх інтер’єрів.

Щасливо переживши Другу світову війну (якщо не брати до уваги втрату чотирьох з шести наявних, як кажуть срібних, дзвонів), весь період радянської окупації Троїцька церква продовжувала надихати свою паству вірою і надією, при цьому вже в якості пам’ятника архітектури.

Ще до розвалу союзу (в 1988-ому) були розпочаті реставраційні роботи кілька зветшалого за сторіччя дерев’яного храму, в результаті яких під образом Пресвятої Богородиці ліворуч від іконостасу було відкрито оригінальний витвір Устияновича – священномученик Йосафат, а сам іконостас був позолочений (1989).

Після здобуття Україною незалежності, без боязні втратити свій оплот віри громада почала неспішно процес оновлення комплексу – будівництво надбрамної дзвіниці з п’ятьма дзвонами (2002), оновлення дерева на верхніх ярусах старої дзвіниці (2000-е), обшивка верхніх ярусів храму карбованою бляхою.

Архітектура

Побудовану відповідно до канонів гуцульського дерев’яного храмового зодчества тричастинну хрестову в плані з короткими бічних гілками і широким центральним зрубом Троїцьку церкву в Микуличині відрізняють широке підшарря на кронштейнах. Раніше центрально-главу, нині маленькі ліхтарі до того ж прикрашають все осі будови. Центральний обсяг увінчаний наметом на восьмерике з позолоченим хрестом. Всі частини будівлі крім нижнього ярусу із зовнішніх фасадів покриті карбованим бляхою. До західної гілки примикає тамбур.

У південно-західній частині комплексу височіє стара триярусна дзвіниця, якій повернули її первісний вигляд. Цікавим в її устрої є поєднання рубано-каркасної структури (перший ярус – рубаний, другий – каркасний, третій – аркадна галерея), а так само чотири яруси підшарій на кронштейнах різного ступеня виносу.

Нова надбрамна дзвіниця являє собою двоярусну споруду з членуванням на три частини на верхньому з домінуючою центральною. Нижні, викладені з цегли з подальшим потинкуванням пілони візуально відокремлює від верхніх опорних колон широке між’ярусне підшарря. Увінчано спорудження трьома главками.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Івано-Франківська обл., с. Микуличин, вул. Грушевського.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Н09 (Мукачево – Івано-Франківськ – Львів). Комплекс Троїцької церкви розташований уздовж траси в центрі села.

Громадським транспортом до Микуличина, а потім далі вздовж вул. Грушевського до храму Святої Трійці (знаходиться в центрі села).