Духовна спадкоємиця канонічного шедевру гуцульського храмового зодчества, яка допомогла зберегти крізь важкі часи атеїстичного радянського терору іскру Божої віри в серцях загубленої серед карпатських лісів парафії.
Нарядна, наче щойно побудована, дерев’яна святиня, в золотих куполах якої милується українське гірське сонечко та зірки чепуряться перед оглядинами у місяця, так близько вони до небес.
Чаруючий раритет з минулого, якого майже не торкнулися вітри часу з жорстокими випробуваннями ХХ століття та людською байдужістю, яка на землі була і залишається їхньою найліпшою помічницею.
Велична споруда, одна з монументальних зарубок на історичній мапі подій-об’єктів-персон про імперію, сліди якої давно покрились прахом новітніх часів, щоб служити повчанням для наступних поколінь, що не бажають вчитися на гіркому досвіді пращурів.
Ідеальна сакральна споруда, історія якої така давня, що місцеві жителі геть позабули її. І тільки відомості з пожовклих сторінок та їхні дослідники не дають їй назавжди зникнути у вирії часу.
Посаг за прекрасну гуцулку, як матеріальне підтвердження сили всеосяжного кохання земного та любові небес до своїх недбайливих чад, яка вберегла їх у вогняному полум’ї двох світових воєн та безумстві радянського атеїзму.
Величний пам’ятник імперії, яка проіснувавши всього півстоліття, зникла з лиця землі, лишивши по собі нагадування величністю монументальної архітектурної спадщини у майстерному виконанні митців минулого.
Кам’яний велетень створений для єднання та зручності, як нагадування про височінь задумів, які за примхою долі так і не змогли стати реальністю, але лишили по собі слід на сторінках рукописної історії, щоб одного разу здійснитися.