Історія

Перші документальні згадування про ратушу відносяться до 1662 року в межах заснування Станіслава (майбутнього Івано-Франківська) як міста Андрієм Потоцьким ( – 1692) на місті села Заболоття – за звичайним планом організації європейського міста вона мала розташовуватися посеред ринкової площі, яку оточували житлові квартали. А за кілька років вона дерев’яна або дерев’яно-мурована (різні документи описують по-різному) вже існувала (її будівництво приурочують до отримання містом Магдебурзького права), хоч і недовго – всього десятиліття.

Після турецької облоги під час польсько-турецької війни 1672 – 1676 війни її було розібрано чи-то з приводу ушкодження, чи-то за розпорядженням засновника міста як не відповідаюча загальній міській архітектурі. Майже два десятки років місто обходилося без головної будівлі. Вже кам’яна нова рпатуша побачила світ лише за нового власника Франківська, гетьмана великого коронного Юзефа Потоцкого (1673 – 1751) в 1695-ому. Причому зведена вона була за його власний кошт за проектом придворного архітектора Карла Бенуа.

Нова ренесансна будівля магістрату стала прародителькою нині існуючої – заввишки дев’ять ярусів, хрестоподібна в плані, з кімнатою варових, прикрашена годинником на п’ятому поверсі, першим торгівельним ярусом, що містив двадцять чотири крамниці, вона була уособленням всіх гілок міської влади: законотворчої, виконавчої та судової, які діяли на другому та третьому поверхах. Навіть за гратами злочинці відбували покарання в її льохах. Вінчала споруду фігурка захисника воїнів, Архангела Михаїла.

З активізацією боротьби українців проти польського панування в першій половині XVIII століття івано-франківська ратуша стала свідком страти десяти найактивніших діячів опришківського руху, в тому числі в її залі був винесений страшний вердикт – четвертування – для їхнього ватажка Василя Баюрака (1722 – 1754).

Банкрутство в 1801-ому останнього з Потоцьких гербу Пілява, Антонія Протазія (1761 – 1801), і Станіслав опинився у руках австрійської монархії Габсбургів. При цьому на момент переходу права власності головна міська будівля значиться як краща в місті. В той час нижній поверх лише частково використовувався як торгівельний, частково приміщення займали адміністративні установи, а інші – виконували роль складів.

За рік франківську ратушу було передано військовим, які перетворили її на матеріально-провіанський склад, а льохи так і використовувалися в якості тюрми. Після зняття з даху фігурку святого покровителя, яка поступилася місцем двоголовому австрійському орлу, нещастя почали переслідувати будівлю – наступного 1826-ого буревій зірвав купол, після чого була проведена реставрація, за одинадцять років її стан знов погіршився і наполеглево вимагав ремонту, який був проведений з елементами осучаснення зовнішнього виду.

А вже 28 вересня 1868 року під час Мармулядової пожежі серце Станіслава, коли вигоріла чверть міста включно центр, фактично припинило своє існування. Відбудовувати його почали за проектом професора Покутинського два роки потому. Будівля, що постала в 1871-ому серед ринкової площі представляла собою двоповерховий прямокутний периметр облицьований білим мармуром до п’ятого поверху із надбудованою високою вежею під шаломоподібним дахом та шпилем.

Перша світова, поховала під уламками Австро-Угорської імперії і третю франківську ратушу – в 1915-ому її обстрілами планомірно знищили обидві армії в своїх побоюваннях використання вежі при зайнятті ворогом як стратегічного спостережного майданчика, з якого відкривався вид на міські околиці.

За Польської республіки, яка отримала контроль над Західною Україною по результатам війни, гроші на відбудову міського центру Франківська разом із центральною спорудою знайшлися лише в 1928-ому (частину коштів було зібрано серед пропольські налаштованих місцевих) і було доручене інженерові Станіславі Трелі (1892 – ?). І хоча ратушу було закінчено через два роки, адміністративні функції вона ніколи не виконувала (приміщення використовувалися як торгівельно-розважальний комплекс), виступаючи скоріше символом та місцем відпочинку містян.

Під час кризи 1930-х у підніжжя високої вежі проходили чисельні марші, мітинги та демонстрації, доки мирному життю Прикарпаття не поклали край розв’язана Радянським союзом та фашистською Німеччиною Друга світова війна – 19 вересня 1939 року місто окупували червоні, потім гітлерівці, які при відступі в 1944-ому намагалися підірвати будівлю, але не змогли.

Ради, що встановили свою владу над Західною Україною на десятиліття, в 1940-х розмістили в крилах торгівельні склади, а після масштабної реконструкції 1957-ому, коли в тому числі прибрали бронзових орлів з осей, ратушу Івано-Франківська було передано для розташування місцевого краєзнавчого музею, що існує тут і зараз.

Архітектура

Домінуюча над площею з висоти своїх сорока семи метрів споруда ратуші представляє хрестоподібний в пані периметр з поступовим зміненням обсягів до шестернеподібного під куполом із шпилем. Причому з ростом поверховості зменшується загальний об’єм корисної площі.

Якщо не рахувати лобових карнизів, листя аканту із бароковими закрутками на кутах четвертого поверху та куполу на даху весь декор будівлі складають саме різно периметрові об’єми (прямокутні плоскі та витягнуті до гори, квадратні, восьмигранні, шестернеподібні, круглі), які характерні для стилю модерн 1930-х. Тому ратуша – своєрідний і унікальний пам’ятник європейської архітектури, аналогів якому в Україні немає.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 4а.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Н09 (Мукачево – Івано-Франківськ – Львів) або Н18 (Івано-Франківськ – Бучач – Тернопіль). В місті з об’їзної по вул. Галицькій до площі Ринок.

Громадським транспортом до Івано-Франківська, а потім міським – в бік центру до лощі Ринок з ратушею в північній частині.