Палац Сангушко в Ізяславі

Історія

Ізяславський Палац Сангушко Палац Сангушко в Ізяславі

Одна із могутніших сімей Литовського королівства, коріння якої йдуть до самого князя Гедиміна. У її володінні знаходилися в тому числі великі земельні маєтності на Волині. Саме в якості центру керування останніми Барбарою Сангушко (1718 – 1791) був обраний Ізяслав (тоді Заславль). Саме тут, поруч із стародавнім палацом князів Заславських, відремонтованим її чоловіком Павлом Карлом (1680 – 1750) за три десятиліття до того, княгиня вирішила спорудити нову фамільну резиденцію.

Господарка – молода удовиця, яка мала неабиякий художній хист та невтомну енергію, сама займалася будівництвом – з-за її нарікань первинний проект місцевого зодчего Паоло Фонтана (1696 – 1795) був допрацьований його королівським архітектором Якубом Фонтана (1710 – 1773) з урахуванням первинної споруди палацевого комплексу та доданням з’єднувальної аркової галереї, хоча роботами керував первинний актор проекту.

Пілястри внутрішнього декору палацу Сангушків Пілястри внутрішнього декору палацу

Самі будівельні роботи почалися після 1755-ого, коли був накопичений весь необхідний матеріал (цегла, деревина, фундаментне каміння), а наприкінці 1750-х споруда фактично вже стояла під дахом, хоча зовнішні та внутрішні оздоблювальні роботи тривали ще більше десятиліття і завершувалися вже під керівництвом місцевого підскарбія Юзефа Марковського.

Останній польский король Станіслав Август Понятовський (1764 – 1795) двічі гостинно був прийнятий княгинею Барбарою в заславському палаці Сангушків, хоча спадкоємець, Януш Модест (1749 – 1806), і був ярим прихильником московського царя, і в решті-решт за свою зраду отримав звання генерал-поручика армії росіян, в той час як його дружина, голова прихильників реформ Чоторирічного сейму, Анеля Сангушко ( – 1825) намагалася підтримувати повсталих поляків і виступати посередником між Костюшко та московитами. А в 1812-ому в палаці стала ставка армія східняків на чолі з генералом Кутузовим (1745 – 1813).

Північний центральний ризаліт палацу Сангушків в Ізяславі Північний центральний ризаліт палацу Сангушків

У власності сім’ї Сангушко палацевий комплекс, який на початку 1860-х пережив невелику перебудову для збільшення ризалітів, перебував ще пів-століття, доки росіяни під слушним приводом Січневого повстання 1863 року не принудили першого і останнього ордината Заславського, Романа Даміана Сангушко (1832 – 1917), продати після довгого супротиву місто разом із маєтком російській скарбниці на початку 1870-х.

В своїх кращих традиціях окупаційна влада Москви віддала розкішні палаци на поталу своїй армії – тут розмістилися казарми та господарський корпус, так що вже в 1913-ому будівля перебувала у занедбаному стані (були відсутні частини даху, декоративні елементи оздоблення). Звичайно все скільки-но цінне майно браві офіцери давно прогуляли.

Перша світова не завдала палацу будь-якої значної шкоді, тому в 1919-ому його змог використовувати для своїх потреб корпус січових стрільців Української народної республіки, а після підступного вбивства українців червоними – підрозділів червоної армії.

Антаблемент овального ризалиту палацу Сангушків Антаблемент овального північного ризалиту

В 1944-ом радянські війська власноруч розстріляли своє колишнє майно, так що після Другої світової будівля більше не використовувалася, а його дерев’яні конструкції “кмітливі” військові розтрощили важкою технікою і використали для обігріву (в палаці Заславських довгий час містився їхній гуртожиток).

Роль радянської держави в збереженні ізяславського пам’ятника архітектури сім’ї Сангушко обмежилася наданням офіційного статусу в 1963-ому та розробкою проекту реставрації в 1980-х, який так і не був втілений у життя через брак коштів. Не знайшлося їх і в незалежній Україні, яку спочатку стрясала пострадянська лихоманка, а потім почалася україно-російська війна на сході країни.

Архітектура

Надбрамний корпус ізяславського палацового комплексу Сангушко Надбрамний корпус Ізяславського палацового комплексу

Двоповерховий із яскраво відкресленими кутовими (аркове завершення втрачене) та центральними ризалітами (північний з яких напівовальний) палац представляє собою цегляний двоповерховий прямокутник в стилі бароко із мансардним дахом (втрачений). Раніше перший поверх розділяв навпіл коридор, від якого відходили окремі приміщення по коридорній ж системі, а другий – мав анфіладне планування під зводами хрестового та напівциркульного перекриття.

Головний акцент будівлі було зосереджено на центральній овальній в плані залі, вікна якої виходили на мальовничий пейзаж зливу двох річок – Горині та Понорки, а на першому поверху напівкруглого ризаліту знаходиться центральний, прикрашений парним колонним портик композитного ордеру (із внутрішнього боку будівлі – пілястри того ж ордеру) порталу центрального входу, якій підтримує важкий складнопрофільний антаблемент із гладким аттиком. Південний центральний ризаліт прикрашає французький руст першого поверху, ступінчасте оформлення кутів, міжвіконні пілястри.

Південний ризаліт палацу Сангушків в Ізяславі Південний ризаліт ізяславського палацу Сангушків

Загалом же будівля декорована простими лиштвами віконних прорізів, табличками підвіконного простору (на другому емітують коробову арку), між’ярусним та лобовим профільованим карнизами (останній на модильйонах), простими кутовими лопатками.

Аркадний надбрамний корпус розташований північному сході від палацу і з’єднаний з ним відкритою галереєю частково під хрестовим перекриттям, а частково – без даху. В постсангушівські часи частина його отворів була закладена повністю або частково. В центрі нього розташований арковий проїзд, прикрашений трикутним фронтоном, пілястрами доричного ордеру та широким фризом. Від дороги через штучний рів від костелу святого Йосипа до нього перекинуто цегляний трипролітний арковий місток із сходу на захід.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Хмельницька обл., м. Ізяслав, вул. Шевченка.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Р05 (Сарни – Рівно – Старокостянтинів) або Р32 (Кременець – Ржищів) або Р49 (Новоград-Волинський – Шепетівка) далі – по Т1804 (Корець – Славута – Антоніни) або Т2313 (Кам’янка – Шепетівка) до Ізяслава. В місті по Шевченка до палацу (біля мосту через Понорку).

Міжміським транспортом до Ізяслава, а потім – до палацу Сангушків міським (прямують по вул. Шевченко до костелу святого Йосипа).

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Палац Сангушко в Ізяславі на мапі

Обговорити статтю в спільноті