Історія

Її передісторія на пожовклих сторінках архівних документів починається зовсім не з появлення храму, а зі зведення навколо парафіяльного цвинтаря Миколаєвського собору Заславля, як донедавна називався Ізяслав, цегляної огорожі протоієреєм Михайлом Бендеровським десь в 1820-х — ці скупі відомості не дають повної картини про існування тут саме храму, але непрямі свідчення підтверджують існування в той час на погостній території двох будівель: дерев’яної богодільні та пристосованої під релігійні потреби (можливо каплиця).

Також на території православного кладовища десь в першій половині XIX століття була побудована невеличка кам’яна споруда, яка під час перебудови дерев’яного Миколаївського собору Нового міста в камені (остання його будівля 1766 року побудови на той час була застарою і потребувала негайного капітального ремонту) на кошти господаря міста князя Романа Даміана Сангушко (1832 – 1917) з 1861 року виконувала його функції.

Саме маломісткий розмір тимчасового храму став причиною позбавлення Миколаївського соборного статусу в 1862 році, який було передано нещодавно вимурованій “святині Різдва Христова”:/uk/2997/sobor-rizdva-khristova-v-izyaslavi), хоча та і не мала такої древньої історії та почитання в народі.

Через вісім років після початку перебудови головного храму парафії знайшлися кошти і на дерев’яну погостну церкву, освячену на честь святого Михайла. Вона одразу стала невід’ємною частиною життя Свято-Миколаївського товариства, задіяна в активному релігійному житті — після заупокійної літургії світлої суботи в головному храмі хресна хода прямувала до цвинтарю та в святих стінах його святині проводилася спільна панахида по всіх творцях та меценатах святині, по її спочилих служителях та всіх православних християнах міста похованих тут.

Шість років, починаючи з 1881-ого, кам’яна цвинтарна споруда, що тимчасово виконувала роль храму під час перебудови Миколаївського, слугувала складом воскових свічок Першого благочинного округу Засласького повіту, а згодом її пристосували під зберігання парафіяльного архіву та церковного начиння.

Наприкінці 1880-х старий дерев’яний будинок богодільні поділили між собою притулок для старих немічних парафіян та школа грамотності для навчання до півсотні дітей (хлопчиків і дівчаток разом) місцевої громади з бюджетом 34 карбованців та освідченим вчителем з місцевого селянства, що існувала на гроші спільноти та безпосередньо церкви.

Після послаблення окупаційного царського московського режиму з початком Першої світової війни Миколаївський храм в 1914-ому повернув собі соборний статус разом причтом, але це стало початком його кінця – зброєновстановлена атеїстична радянська диктатура зруйнувала собор в 1930-х, а на святім місці була зведена школа №1 в марній надії назавжди поховати пам’ять про нього.

Але вже в 1942-ому під час німецької окупації вцілілу цвинтарну кам’яну будівлю, котра раніше вже брала на себе релігійні обов’язки, було переобладнано під потреби богослужінь з освяченням знов-таки як Свято-Михайлівський.

З поверненням червоних рад на церкву знов почав чинитися шалений тиск, і релігійна спільнота на чолі з отцем Олексієм Яворським навіть змогла протистояти комуністичному режиму довгі роки, але в 1964-ому її знов було зачинено. Будівлю пристосували спочатку під художню майстерню, а потім — книжковий магазин.

Тільки з поверненням Україною своєї державної незалежності пали релігійні заборони – в 1994-ому громада була офіційно зареєстрована, в наступному році проведена перша служба, а 19 вересня 1996-ого оновлену церкву освячено на честь Святого Архистратига Михайла і інших Небесних Сил Безплотних. З тієї пори світоч віри та надії православія з недільною школою не згасає в старому серці Ізяслава.

Архітектура

Невеличка цегляна з подальшим тинькуванням храмова будівля вздовж центральної магістралі поруч із стародавнім цвинтарем за двохсотрічною огорожею представляє собою однонавову центральнокупольну споруду з двоярусною дзвіницею над притвором, гранованою апсидою на сході та прибудованою до неї з півночі ризницею.

В ході перебудови стародавня сакральна будівля набула храмових псевдоруських архітектурних рис, яки проявили себе в щипцях, кутових лопатках, простих лиштвах аркових та коробових віконних отворів, декоративному поясі закомар, маківці із заломам куполу та шатровому завершенні дзвіниці (восьмирик на четверику).

Огорожа цвинтарного комплексу, до якого входить храм, майже не змінилася з моменту побудови — червоноцегляний тинькований глухий периметр покритий раніше черепицею з центральним входом прикрашеним складнопрофільним порталом з кілеподібним завершенням.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Хмельницька обл., м. Ізяслав, вул. Незалежності, 93.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Р05 (Сарни – Рівно – Старокостянтинів) або Р32 (Кременець – Ржищів) або Р49 (Новоград-Волинський – Шепетівка) далі – по Т1804 (Корець – Славута – Антоніни) або Т2313 (Кам’янка – Шепетівка) до Ізяслава. В місті по Незалежності до Михайлівської церкви.

Міжміським транспортом до Ізяслава, а потім – до православного цвинтаря, що знаходиться по вулиці Незалежності.