Історія
Він став останнім елементом в формуванні загального планування комплексу вінницького єзуїтського кляштору та розподільчою ланкою між двома протиборчими орденами в самому серці старої Вінниці, хоч місця всередині оборонного периметра було в обмаль. Північний корпус келій був побудований десь в останні роки існування обителі (в 1773-ому булою папи римського Клімента XIV (1705 – 1774) товариство Ісуса було ліквідовано), хоча в документах він з’являється лише двадцять років по тому при складанні плану міста.
Після переходу в управління едукаційної комісії він розділив долю комплексу – в його стінах в 1776-ому розмістилася підокружна (дев’ять років потому – окружна) школа, яка поступилася своїми класами польській школі за умови ремонту її громадою всіх приміщень необхідних для нормального функціювання закладу (з 1814).
В рамках посилення статусу російської мови на окупованих Москвою в наслідок розпаду Річи Посполитої українських землях на початку 1830-х польський світоч знань влада закрила, а його відремонтовані за рахунок католицької громади корпуси, в тому числі і Північний келійний, віддали російськомовній гімназії, на підтримання якої у місцевого товариства все одно коштів не знайшлося. За цієї причини освітній заклад був переведений до Білої Церкви.
Чергове намагання Москви окупувати Крим, позбавивши Туреччину сюзеренівських прав на жаданий півострів, привели в стіни єзуїтського кляштору людей під зіркою клятви Гіппократа, які опікувалися пораненими в тій страшній війні 1855 року. Шпиталь діяв протягом гарячої фази війни, а потім став одним з підрозділів військової частини, якій віддали його для розквартирування всіх підрозділів.
У 1892-ому, коли не ремонтований з часів польської школи комплекс зовсім занепав, московські вояки його полишили, а місцева адміністрація ще півтора десятиліття не могла винайти кошти на його відновлення, і лише в 1907-ому почалася реставрація за проектом головного вінницького архітектора того часу Григорія Артинова (1860 – 1919) з планами розміщення чоловічої гімназії, які втім так і не були доведені до кінця.
Під час нетривалої незалежності України початку ХХ століття в місті на Південному Бузі зусиллями художників В’ячеслава Федіровича Корнєва та Густава Вольдемаровича Брілінга була заснована художня експозиція, переважну частину якої складала приватна колекція першого. А тим часом радянська окупація привела в 1920-ому в стіни монастиря комунгосп.
Дві долі галереї та будівлі за нинішньою адресою Соборна 21 переплелися в 1929-ому, коли її та сусідній колегіум місцева влада передала під потреби краєзнавчого музею, в фонди якого увійшла і картинної колекція. Весь період радянської окупації вони так і йшли рука об руку.
Лише після повернення незалежності України та реорганізації музею художня його частина була виділена в самостійну одиницю з передачею окремої будівлі, де в шести залах розміщена постійна єксползиція з трьох сотень творів європейських митців XVII-XIX століть, а повна колекція Художнього музею налічує більше семи тисяч рарітетів..
Архітектура
Прямокутна відособлена аскетична споруда, яка торцем виходить на головну вінницьку вулицю, є візуальним розмежувачем подвір’їв двох сусідніх католицьких монастирів, хоча фактична приналежність єзуїтам далася в ознаки – з боку домінікаського вона зовсім не прикрашена. І хоча будівля більше двох з половиною століть служить різним інститутам та організаціям, дивом внутрішнє (здебільшого коридорне) планування, майже не змінилося.
Двоповерхова цегляна з подальшим тинькуванням вона – представник аскетичної архітектури, тому з оздоблення присутні лише прості лопатки, які вертикально членують простір фасадів та віконні лиштви із замковим каменем на першому поверсі та периметральні – на другому. Родзинками виділяються ризалітний портал центрального входу з арковим вікном в трикутному фронтоні та мансардний дах з трикутними ж люкарнами.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Соборна, 21.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р11 Вінниця – Немирів – Ямпіль, а потім Немирівським шосе – вул. Лебединського – вул. Островського – через міст в центр або по трасі Е50 (М12) Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький, а потім Хмельницьким шосе. В місті до початку Соборної (біля Південного Бугу), в третьому кварталі від якої розташований монастирський Південний келійний корпус.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім – міським, що прямує по Соборній до зупинки «Мури», в комплекс яких входить будівля Художнього музею.