Єзуїтський монастир Вінниці

Історія

Вінницький єзуїтський костел Єзуїтський костел Вінниці

З початком будівництва комплексу єзуїтського кляштору коштом старости Брацлавського воєводства Валентія-Александра Калиновського (тридцять тисяч злотих та два села Кайдачиха і Казаниха) в 1610-ому почалася історія Нової Вінниці на правому, захищеному березі Богу, як раніше називався Південний Буг (так звані «місто Коріатовичів» та «місто Острозьких» існували на протилежному лівому березі і зазнавали частих руйнацій в наслідок нападу орди). Саме він зі своїми оборонними мурами та дозорними вежами по периметру став наріжним каменем в плануванні сучасного міського центру.

За умовами надання коштів єзуїти мали при обителі відкрити освітній заклад для місцевих дітей, тому масштабний комплекс зводився понад три десятиліття, найактивніша фаза якого тривала до 1619-ого (споруджені костел, келійний корпус, конвікт та школи). Однак вигнання католицького духовенства разом з польською шляхтою зробила ці стіни після української визвольної війни 1648 – 1657 років привидами – всі мешканці полишили їх на півстоліття.

Східна каплиця костелу єзуїтського монастиря Східна каплиця костелу

Відновлення єзуїтський комплекс прийняв вже з рук наступного, XVIII століття, але спочатку повернулася тільки релігійна місія, яка лише пізніше (в 1736-ому) відновила виконання своїх навчальних функцій в обмеженому режимі (резиденції з підпорядкуванням колегіуму в Острозі). Найбільших фінансових вкладень потребувало відновлення костелу, тому наново освячено його було лише в 1740 році.

Але зла доля продовжувала переслідувати католицьку святиню – вже за десятиліття він знов був значно пошкоджений під час гайдамацького повстання, а в 1773-ому булою папи римського Клімента XIV (1705 – 1774) єзуїтський орден взагалі було скасовано. Польський уряд конфіскував все майно товариства Ісуса на своїх землях на користь державної скарбниці з пристосуванням під різні цілі.

Рішенням едукаційної комісії, в підпорядкуванні якої опинився вінницький комплекс, в його стінах в 1776 році була відкрита підокружна школа. А ще через два роки єзуїтський костел згорів, що стало початком занепаду комплексу (тим більше, що свій оборонний статус він вже остаточно втратив), хоча школа в 1785 році отримала високий окружний статус завдяки потраплянню в освітній запит часу.

Внутрішній двір єзуїтського кляштору Вінниці Внутрішній двір єзуїтського кляштору

Однак коштів на полагодження будівель у місцевого керівництва не знайшлося, тому наприкінці століття класи спустіли. В 1814-ому губернське правління дозволило-таки відкрити в Вінниці шестикласну (плюс два підготовчих) польську школу, комплекс віддали в її розпорядження, і польська громада почала поступове його відродження: капітальний ремонт даху, чотирнадцяти класів та тридцяти приміщень для персоналу, облаштування бібліотечної зали, облагодження прилеглої території з розбивкою садочку. В інших приміщеннях колишнього єзуїтського в той час містилися тюрма та казначейство.

З посиленням тиску окупаційної московської влади на українських теренах почали зникати навчальні заклади з неросійською мовою навчання, і вінницька польська була в їхньому числі. В її класах в 1832-ому відкрилася ідеологічно правильна гімназія, яка не вклала ані копійки в підтримку старих будівель, і згодом була переведена до Білої Церкви.

Якби не чергова кримська авантюра 1855-ого Москви, то кляштор так би і занепав, але його вирішено було пристосувати під військовий шпиталь. Ремонт царська влада звичайно ж переклала на плечі міста, хоча цього виявилося недостатньо для його повного збереження – в 1870-ому поліція подала клопотання про знесення південної частини келій, що з великими труднощами було виконане.

Парадний фасад часовни єзуїтського храму в Вінниці Парадний фасад часовни єзуїтського храму

Колишню єзуїтську фортецю зайняла військова частина московських окупантів, за панування якої в 1891-ому обвалилася північна оборонна стіна з боку головного фасаду костелу. Довівши комплекс до стану глибокого занепаду, через рік після того армійці з’їхали.

Ще десятиліття невизначена роль колишньої обителі поступово стирала надбання історії деталь за деталлю, поки міська адміністрація не винайшла-таки кошти на її частковий ремонт для потреб місцевої пожежної команди. Справжня ж реставрація почалася лише в 1907 році згідно проекту головного міського архітектора Григорія Артинова (1860 – 1919) і була спрямована на підготовку класів для чоловічої гімназії.

Вона так і не була доведена до свого логічного кінця, а костел з розкопаною криптою православна вінницька громада прилаштувала під Казанську церкву з величними кованими сходами, нижній відкритий ярус з прорізаними вікнами прилаштували під гімнастичний зал з роздягальнями другої жіночої гімназії. Для неї ж на фундаменті південних келій було споруджено триповерховий корпус.

Контрфорси східної частини костелу в Вінниці Контрфорси східної частини костелу

Після більшовицького перевороту, повалення царського режиму та нової московської окупації єзуїтський монастир в 1919-ому став рідним домом для новоствореного історичного музею, бібліотеки (пізніше підпорядкована Всеукраїнській академію наук) з книгосховищем на тисячу екземплярів та окружного архіву.

Іскру Божу в храм повернула німецька окупація підчас розв’язаної Москвою та нацистською Німеччиною Другої світової війни, а з відновленням радянської – будівлю було повернуто архіву, хоча приміщення фактично порожніли десятиліттями з-за жахливого стану. Розташований ж в цоколі сутерен пристосований для навчальних класів спортивного товариства «Динамо» (з 1950-ого).

Ремонтні роботи з заміни покрівлі, проведення централізованого опалення та заміна підлоги, які були проведені з різницею в рік починаючи з 1954-ого так і не зробили колишній костел придатним для виконання функцій книго- та документосховища. Лише після масштабної реконструкції 1973 року вся будівля задіяна під потреби державного обласного архіву, який діє тут до нині.

Архітектура

Західна захристія вінницького єзуїтського костелу Західна захристія єзуїтського костелу

Вінницький єзуїтський монастирський комплекс, як наріжний камінь Нового міста, був оточений по периметру всіма найважливішими об’єктами міської інфраструктури: Ринковий (на півночі) до Дровяний (на півдні) майдани, магістратрат та іншими повітово-міські адміністративні будівлі. Зараз він займає середню частину кварталу з виходом на Соборну та Монастирську. І складається з колишнього костелу (нині – архів), конвікту (краєзнавчий музей), келійного корпусу (Художній музей) та будівлі гімназії зведеній на фундаменті раніше розібраної споруди.

Єзуїтський костел представляє собою тринавову восьмистовпну базиліку з фланкованою захристіями вівтарною частиною, каплицями, контрфорсами та вежею із заходу (наразі залишився лише фундамент), що мурована з великої маловипаленої цегли та граніту в нижній частині. При чому цікавим є факт, що зараз на огляд представлена вся споруда разом з раніше підземними криптами, які після відкопування перетворилися на цокольний поверх. Від початку оформлена в бароковому стилі з часом її центральний фасад отримав класичних рис, тому зараз можна визначити архітектурне направлення лише окремих частин споруди.

Центральний фасад першого костелу Вінниці Центральний фасад костелу

Головний класичний фасад храму акцентований центральним ризалітом з вінчальним трикутним фронтоном в фільонках з люнет, який спирається на архітрав з парними пілястрами доричного ордеру. Окрім того він прикрашений архівольтними арками на імпостах над трикутними сандриками на консолях бічних прямокутних вікон, дворівневим порталом центрального входу з арковим вікном на другому поверсі, арковими ж нішами, ширинковим поясом та профільованим карнизом.

Східна каплиця-прибудова багато прикрашена суцільним рядом аркових ніш в дзеркальному оформленні, простір між якими членують пілястри доричного ордеру, що тримають лопатки фризу. Вінчають споруду трикутні фронтони в профільованих фільонках з круглим слуховим віконцем по центру.

Західна захристія – взірець барокової архітектури: двоповерхова з двошаровими пілястрами доричного ордеру, прямокутними віконними сандриками на імпостах, профільованим лобовим карнизом та величним ступінчастим карнизом з лучково-годинниковим завершенням, стилізованими вазонами на тумбах та бароковими спливами.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Соборна, 17, 19, 21.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Р11 Вінниця – Немирів – Ямпіль, а потім Немирівським шосе – вул. Лебединського – вул. Островського – через міст в центр або по трасі Е50 (М12) Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький, а потім Хмельницьким шосе. В місті до початку Соборної (біля Південного Бугу), в третьому кварталі від якої розташований вінницький обласний архів.

Громадським транспортом до Вінниці, а потім – міським, що прямує по Соборній до зупинки «Мури», в комплекс яких входить єзуїтський монастир.

Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті