Історія
Вона народилася зовсім в іншому місці в ті далекі часи, коли Україна лише почала свій довгий шлях до відродження після спустошення східняками три століття до того – документальні джерела доводять, що побудований найкращий взірець гуцульського дерев’яного храмового зодчества (за твердженнями науковців) був в 1615 році в селі Яблуниця.
Тим часом (на початку XVII століття) на південних околицях Микуличина оселився такий собі пройдисвіт Ворохта в пошуках порятунку від державної служби. Саме він став фактичним засновником селища, яке швидко розросталося. Побожні новосели для відправляння богослужінь власним коштом та працею на пагорбі над річкою Войтул звели капличку освячену вже в 1602-ому.
Вона-то і служила головним храмом спільноти впродовж двохсот восьмидесяти років, переживши разом з Ворохтою наслідки руйнівного україно-польського протистояння та початок занепаду Речі Посполитої, доки правнук засновника, Іван Ворохта, в 1779-ому не надумав одружитися. Його обраницею стала Евдокія, онука Івана Вороненка, власника розташованої за кілька десятків кілометрів Яблуниці.
Стародавню яблунівську церкву батьки призначили в якості багатого посагу за наречену. Так після таїнства вінчання у Ворохти з’явилася власна церква, освячена на честь Різдва пресвятої Богородиці. Для перевезенної рік по тому сакральної споруди приготували місце над новим цвинтарем (де розташовувалися могили засновників) як данина поваги. При чому місцева каплиця теж лишалася діючою, на її подвір’ї в 1785-ому був закладений кам’яний хрест.
В документальному реєстрі опису верхньої долини Пруту 1811 року вона значиться на первинному місці, і лише через півстоліття Різдвяно-Богородичну церкву перенесли на місце розібраної каплиці, щоб вона продовжувала вести свою парафію шляхом віри у Хресті крізь зміни підданства та всі утиски окупаційних режимів.
Щасливо переживши бойові дії Першої світової війни 1914 – 1918 років, невеличка стара церква Різдва Богородиці перестала задовольняти потребам сильно збільшеної релігійної громади ворохтянців, тому наприкінці 1920-х вони прийняли рішення про побудову нового великого храму на честь святих Петра і Павла на сусідньому пагорбі, куди згодом перенесли більшу частину церковних цінностей та дзвіницю на три дзвони з давньої святині.
А невдовзі почалася Друга світова війна 1939 – 1945 років, і занедбаний громадою храм окупаційна угорська влада прилаштувала під стайні, що стало фатальним для залишків церковного начиння – коні погризли іконостас та інші дерев’яні елементи. Вціліла лише врятована Степаном Соліком і увезена до США ікона Божої Матері неустанної помочі.
Після повернення радянської окупаційної влади ворохтянський шедевр дерев’яного зодчества вже в статусі пам’ятки архітектури був перетворений на невеличкий місцевий музей, завдяки якому споруда відреставрована наприкінці 1970-х групою архітекторів в складі Богдана Кіндзельського, Кригорія Крука та Івана Могитича.
Тому повернення української незалежності 1991-ого церква Різдва пресвятої Богородиці зустріла в досить непоганому стані, а невдовзі в її стінах знов запалала лампадка істинної християнської віри. Опіку над нею прийняли отці Івано-Франківської епархії Української греко-католицької церкви. Хоча і музей зберіг свої нечисельні експонати в двоярусній дзвіниці поруч. При цьому спеціалісти одностайно визнають цю ворохтянську церкву найкращім та найдосконалішим взірцем гуцульської дерев’яної храмової архітектури.
Архітектура
Дерев’яна, хрещата в плані (до східної вівтарної частини прибудовані рівнообсягові прямокутні периметри) створена без жодного цвяха церковна споруда на високому кам’яному фундаменті завдяки своєму місцерозташуванню на пагорбі відрізняється від інших своїх сородичів стрункістю силуету та майстерністю виконання верхівки. До останнього часу одноглава (зараз центральна баня доповнена маленькими маківками по осях) вона має структуру восмерику на четверику з двосхилим дахом бічних зрубів прикрашених трикутними фронтонами.
Особливістю будівлі є невеличкий обсяг бічних розгалужень при витягнутості східного та західного зрубів і великий нахил центрального четверика з відкритим до підлоги обсягом під балочним перекриттям. Головними зовнішніми прикрасами слугують піддашшя на різьблених випусках зрубів, а внутрішньою – збережений настінний розпис XIX століття та новий величний вівтар.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Івано-Франківська обл., смт Ворохта, вул. Довбуша, 1.
Як дістатися
По трасі Н09 (Мукачево – Івано-Франківськ – Львів) до центральної частини Татарова, а далі — Р24 (Татарів — Косів — Коломия – Кам’янець-Подільський), вздовж якої розташована давня святиня.
Приміським або залізничним транспортом до станцій Ворохти, а далі — попутним вздовж траси до церкви Різдва Пресвятої Богородиці.