Історія
Високий пагорб, як відгалуження величної сивини Карпати, що вклинюється глибоким рогом у передгір’я вздовж надвірнянської річки Бистриці, століттями спостерігав за жвавим торгівельним життям Київської Русі біля свого підніжжя, домінуючи над одним із зручних шляхів із заходу на схід через гори (існує припущення, що перші дерев’яні укріплення в якомусь вигляді з’явилися тут ще в ХІ столітті). Але нашестя кочівників зі сходу знищило все живе і не живе на своєму шляху в 1241-ому.
Потужний удар татаро-монгольської орди, і прикарпатські землі якісь час стояли геть спустошеними, поки цією можливістю не скористалися в другій половині XIV століття польські правителі для розширення кордонів своєї країни, не дивлячись на відчайдушний супротив місцевого населення. Для закріплення польського підданства привласнені галицькі землі королі активно дарували та віддавали в дострокову оренду своїм вірним підданим. Так селище Пнів, згадане в судових документах від 1454 року, в той час потрапило до рук Івана з Цуцилова.
Саме він продав частину своїх маєтностей разом із селищем Пнів десь в першій половині XV століття польському шляхтичу угорського походження Павлу Куропатві (хоча за іншою версією значну частину Покуття отримав хтось з попередніх поколінь цього магнатського роду з рук господаря Руського Владислава Опільського ( – 1401) за віддану військову службу). Давній торгівельний шлях та місцерозташування на кордоні з Делятинськими маєтностями самі надавав власникові землі можливість заробітку – Куропатви споруджують на кордоні надприбутковий митний пункт, селище навколо якого починає швидко розвиватися.
Часті турецько-татарські напади на Покуття змусили-таки господарів поселення в другій половині XVI столітті потурбуватися про безпеку та звести для охорони митниці кам’яний замок на вершині того самого пагорба. Та не простий, а найбільший в той час на Прикарпатті (утримував цей статус до будівництва Станіславійської фортеці в 1662 році). І неприступність його була на стільки очевидною, що турки так і не наважилися його штурмувати в 1589-ому, хоча зруйнували навколишні поселення його господаря, в тому числі Пнів, Надвірну та Битків.
Тиск польської шляхти на споконвічних господарів Буковини та Східної Галичини українців на стільки посилився на початку XVII століття, що на цій землі виник масовий опришківський рух. Саме українці вперше випробували на міць пнівську твердиню – в 1621 році загін під проводом Степана Буклашко за допомогою свояка Прокіпа Ючевіва та опришків Гриня Кардаша з Буковини зробили підкоп і на нетривалий час захопили фортецю. Хоча в підсумку та операція для сорока восьми її учасників закінчилася трагічно – польські феодали швидко організували погоню, половину з нападників схопили, катували та стратили в Коломиї та Надвірній.
Друга вдала спроба захоплення «неприступного» Пнівського замку теж була здійснена українськими козацькими військами на чолі з Семеном Височаном ( – 1666), коли наприкінці осені 1648-ого повсталі чисельністю в п’ятнадцять тисяч чоловік, включаючи дрібну шляхту, після кількох тижнів облоги додали його до списку своїх трофеїв – захоплених твердинь в Більшівцях, Заболотові, Лючі, Палагичах, Перегінському, Рожнятові.
Час визвольної війни українського народу 1648 – 1657 років залишив на стінах фортеці на стільки глибокі сліди, що в повоєнні роки його довелося відновлювати. Ремонтні роботи були проведені настільки майстерно, що Ібрагім-паша (Шайтан) зі своїм військом штурмувати в 1676-ому його так і не наважився, хоча до того часу під турецькими мечами вже пали тринадцять прикордонних замків. Їх думку поділили і загони опришків Василя Гліба, які за рік захопили всі надвірнянські маєтності Туровського, але не його пнівську цитадель.
Після Першого поділу Польщі в 1772-ому, що ознаменував собою початок тривалого східноєвропейського затишшя довжиною в пів-століття, селище разом із іншими землями Прикарпаття відійшло до Габсбургської корони, що за часом співпало з появою більш сучасної зброї та тактик ведення бойових дій. Тому потреба в Пнівській фортеці і зовсім відпала.
Протягом ХІХ століття закинуту її навіть почали розбирати на будівельний матеріал, але на великі брили тесаного каменю знайшлося небагато охочих, що фактично врятувало давно покинутій твердині над Бистрицею життя.
Якось переживши дві світові війни ХХ століття та отримавши від окупаційної радянської влади лише статус пам’ятки архітектури, замок-таки в доволі непоганому стані дочекався відновлення української незалежності 1991 року. Правда пройде ще чверть століття, перш ніж на його теренах почнуться реставраційно-відновлювальні роботи, які розтягнуться на роки. Сірий лебідь, крила якого століттями захищали Надвірну, знов почав відроджуватися з попелу віків може і не усій своїй величі первозданної краси, але в повному бойовому споряджені своїх обладунків.
Архітектура
П’ятикутний оборонний периметр замку з фланкуючими кутовими круглими та шестиграними дозорними вежами (окрім південного кута) розташований на високому пагорбі між Бистрицею та її притокою в північно-східній частині села в трьох кілометрах від міста Надвірна. Складені з великих блоків тесаного вапняку та червоної цегли його стіни сягають завтовшки 1,7м, а для посилення обороноздатності з південного сходу стіна в центрі посилена трикутним виступом з двома рядами бійниць та пересихаючим влітку потоком, з півдня – штучним ровом. Головний господарсько-житловий комплекс розташовувався при західній кутовій вежі.
Архітектурною пердиною пнівської твердині є в’їздна вежа південно-західної фортечної стіни з дерев’яними залишками підйомних конструкцій мосту та житловими приміщеннями на другому ярусі. Особливістю цієї унікальної споруди є z-подібний тунель сполучення внутрішнього двору із зовнішнім світом, який був покликаний захистити внутрішній простір від прямого гарматного пострілу зовні. Причому точний розрахунок давнього зодчого вежі (особливо її складного даху) навіть сучасним архітекторам-реставраторам було досить складно повторити.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Івано-Франківська обл., с. Пнів.
Як дістатися
По трасі Н09 (Мукачеве — Івано-Франківськ — Львів) до центру Надвірної. В місті повернути на вулицю Михайла Грушевського, якою прямувати до Пніва. В селі перший поворот ліворуч та далі до замку.
Міжміським автотранспортом до АС-2 Надвірної, а далі – приміським на Пнів, чи попутним до повороту на фортецю Куропатвів.