Історія
Релігія та політика від створення Світу завжди йшли поруч, захищаючи інтереси одна одної, не дивлячись на заперечення цього факту і номінально-показової відокремленості. Саме тому за політичним приєднанням земель завжди крокувала релігійна експансія, як один з методів закріплення здобутків в умах і серцях нових підданих. Ось чому вже через кілька років після появи на мапах Річи Посполитої міста Надвірної (Краснодвір) в якості майна роду Куропатвів (1589 рік) брати-господарі Павло та Микола почали клопіт про будівництво великого мурованого костелу.
Його наріжний камінь освятив в 1599-ому єпископ Ян Димітр Соліковський (1539 – 1603), хоча наявна каплиця Пнівського замку задовольняла релігійні потреби зростаючої католицької громади ще півстоліття, в той час як самостійна міська католицька громада була створена через десятиліття після початку будівельних робіт.
Поки тривало зведення святині католицизм в Надвірній поступово все міцніше затверджувався на цих землях в якості домінуючої релігії польської шляхти, яка прийшла на ці споконвічні українські землі разом із королівськими ставлениками. Костел, який став одночасно парафіяльним також для куропатвівських сіл Гвізд, Назавизів, Пасічна і Пнів, був освячений єпископом Андрієм Щедзинським на честь Святої Трійці в 1649-ому разом з даруванням мощей святих Лаврентія та Антонія.
Як одна мить пролетить над Надвірною століття польсько-українського протистояння та частих турецько-татарських набігів. За цей час костел декілька втратив свій первинний бароковий лиск, тому в 1713-ому тодішні співвласники міста Гелена (в заміжжі Белзецька) та її брат, канонік та канцлер Львівської катедральної капітули, Олександр Куропатва почали масштабну перебудову храму. В той же час при костелі за ініціативи господині маєтків була відкрита лікарня з утриманням за рахунок коштів з села Гвізд.
Довгоочікуване закінчення робіт ознаменувало освячення престолу святої Анни в 1739-ому єпископом А. Оранським та бічного святого Юрія два роки по тому – єпископом Я. Августиновичем.
Велика пожежа 1823-ого так сильно пошкодила католицьку споруду, що капітальний ремонт перетворився у модернізацію внутрішніх приміщень з їхнім розширенням та прибудовою в західній частині, що при обмеженості фінансових ресурсів (тільки на контрибуції новій австрійський владі 1786, 1807, 1810 років після розпаду Річи Посполитої пішло майже все золоте храмове начиння, включно оклади з ікон) було доволі складною справою. Косекрацію відновленого храму відправив п’ятнадцять років по тому архієпископ Франциск Піштек (1786 – 1846).
Перше з довгій черзі випробувань надвірнянського костелу ХХ століття стала Перша світова війна 1914 – 1918 років, яка на щастя майже не лишила на його стінах своїх смертельних міток, хоча зміна підданства знов на польське у підсумку подарувала йому масштабну реконструкцію 1937-ого з ініціативи місцевого ксьондза Юзефа Смачняказа за проектом архітектора Лаврентія Дайкача (1882 – 1968). Так стара храмова споруда стала лише передсіннком з каплицею нової тринавової, повністю завершити яку завадила радянська окупація 1939 року, що ознаменувала собою початок Другої світової війни.
Поновлення московської окупації українських земель з мовчазної згоди світу, який назвав себе цивілізованим, призвело до масової еміграції на батьківщину прикарпатського польського населення в 1944-ому згідно домовленості між червоними радами та Польщею. Це забезпечило майже безкровне закриття головної надвірнянської католицької святині у післявоєнний час, всі цінне начиння якої діаспора забрала із собою.
Спустілі стіни костелу ради в 1947-ому намагалися пристосувати під місцевий Будинок культури, але щось не склалося і просторі приміщення опинилися у володінні районної споживчої спілки, яка пристосувала його під склад з повною байдужістю до стану пам’ятки архітектури, що вже відсвяткувала три з половиною століття свого буття.
Ситуація змінилася тільки з поверненням української незалежності 1991-ого, коли всі московські окупаційні заборони впалі, і святиню повернули 23 жовтня того ж року новоствореній католицькій парафії на честь Успіння Пресвятої Діви Марії. Так почався її довгий шлях до свої витоків.
Архітектура
Цікавинкою головного католицького храму в Надвірній фактично є сам його об’єм, який об’єднує стару і нову споруди (а не одна є перебудовою іншої з поглинанням) – прибудова великого тринавового обсягу в ХХ столітті була здійснена до східної гілки трансепту давньої споруди, тому варто розглядати їх як складові єдиного цілого.
Так первинний Троїцький костел, який зараз фактично виступає в ролі нартексу з традиційною орієнтацією північний схід – південний захід, представляє собою однонавову хрестоподібну невеличку споруду з витягнутими хорами та напівкруглою апсидою. На зараз його головною прикрасою служить збережений старовинний високий складнопрофільний декоративний фронтон західної гілки трансепту, яка зараз виконує роль центрального входу, з бароковими боковими спливами та плавною лінією завершення, глибокі аркові вікна зі шропсами, профільовані карнизи, широкий фриз та прості кутові лопатки.
Відносно нова частина Успенського костелу – тринавова базилікальна споруда з домінуючим центральним, напівкруглою апсидою та двома прибудовами ризниць по боках хорів в стилі неокласики з нестандартною ориєнтацією південний схід – північний захід. Великими мазками його зовнішнього декору слугують кам’яне облицювання нижнього ярусу та лопаток верхнього, сигнатурка над вівтарною частиною, високі віконні прямокутники бічних нав, двосхила покрівля, що разом покриває хори та ризниці, та високий арковий віконний ряд апсиди, якому з боку внутрішнього двору вторить відкрита аркова оперізувальна галерея.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Івано-Франківська обл., м. Надвірна, вул. Михайла Грушевського, 7.
Як дістатися
По трасі Н09 (Мукачеве — Івано-Франківськ — Львів). В Надвірній по вулицях Соборна – Січових Стрільців – Юрія Федьковича – Михайла Грушевсько (поворот праворуч), на початку якої розташований католицький храм Успіння Діви Марії.
Міжміським автотранспортом до АС-2 Надвірної, а далі – два квартали через майдан Шевченка до вулиці Михайла Грушевського, де розташований колишній Троїцький костел.