Історія
На зорі новітньої історії Яремче (станом на 1788 рік) його навіть селищем назвати було важко (скоріше присілок чи хутір), адже на цій великій території поблизу Дори проживало лише вісім сімей. Становище за наступне століття мало в чому змінилося, тільки населення трошки побільшало, а так всі місцеві з навколишніх сіл їздили на ринок до Делятину та Коломиї для продажу своїх товарів.
Поштовхом для справжнього розвитку поселення в затишній долині річки Прут став запуск Австро-Угорською імперією залізничної гілки Делятин – Вороненка в 1895 році. Саме вона привезла сюди сотні заможних туристів, за гроші яких будувалися вілли, пансіонати, готелі, поліпшувалася інфраструктура, що в свою чергу приваблювало нових гостей.
Так за якихось півтора десятиліття Яремче стало не тільки самостійною територіальною одиницею (офіційний статус гміни з 1910-ого, кількість його жителів перевищила тисячу осіб), а й відвоювало свій шматочок туристичної слави – адже щорічно тут відпочивали півтори тисячі чоловік. Саме тоді для потреб місцевої громади тут з’явився у якісь подобі прародитель місцевої пам’ятки – етно-ринку, де в тому числі гуцули продавали разом з продуктами харчування побутові товари та одяг власного виробництва.
Бойові дії Першої світової війни 1914 – 1918 років на деякий час припинив жваву торгівлю, перетворивши її на натуральний обмін; тим більше, що російська російські окупанти розтрощили частину житлового фонду, а їхній вступ до містечка супроводжувався великим грабунком та насиллям.
Поступове відновлення Яремче, але вже під польським прапором почалося з приходом 1920-х, коли не тільки старі вілли були відбудовані, а й з’явилися нові, таки як «Рай», «Морське око», «Пристань», «Троянда», «Варшав’янка»… (загалом налічувалося два готелі, сорок чотири пансіонати, три санаторії, п’ятдесят шість вілл та п’ятдесят три гуцульських хати для відпочивальників), що в купі з чудовими природними умовами забезпечило йому офіційний курортний статус 22 березня 1928 року.
Звичайно ж поновлена туристична інфраструктура тогочасного селища перевершила австрійську, а поява дешевих номерів забезпечила нескінченний потік туристів, яких станом на другу половину 1930-х тут відпочивало більше десяти тисяч (з урахуванням Дори та Ямної). Саме тому сувенірний ринок, хоч і не відокремлений від основного торжища з продажу місцевих продуктів харчування, пережив в той час своє друге переродження, бо бажаючих увезти із собою ласий або пухкий шматочок спогадів про чарівні Карпати тут вистачало, а місцевим це давало додатковий приработок.
Перша радянська окупація та темні часи Другої світової 1941 – 1945 подарували Україні шанс на повернення незалежності, хоч звичайно ні про який туризм вже мови не йшлося – всі польські відпочивальники на довгі роки забули шлях в Карпати. За червоних Яремче перетворилося на суворий гірсько-лісний рай для найвідданіших туристів «країни робітників та селян» (бо про крутий норов гуцулів ходили страшні легенди). Саме в той час сучасний етно-маркет, як осередок місцевих стародавніх культури та традицій, почав свій історичний шлях, першою віхою чого стала побудова на його нинішній території ресторану «Гуцульщина» в 1950-х.
Але справжнього розквіту сувенірний ринок в Яремче досяг з поверненням Україною незалежності в 1991 році, коли розвиток комунікації і інформації всередині країни вийшли на новий рівень, і Карпати перетворилися на справжню туристичну Мекку. Зараз він не тільки перетнув буремну гірську річку, а й плавно перетік в міську частину. Тім більше, що потік туристів не припиняється сюди будь-якої пори року.
Архітектура
Зараз яремчанський етно-ринок, що розкинувся по обох берегах Прута в районі мосту, передає той підзабутий дух старовинних карпатських традицій, які існували ще з княжої доби всупереч всім забаганкам різних окупаційних режимів, які століттями панували на цій землі та намагалися знищити українство. На східному березі (південна околиця міста) він має вигляд цегляних та металевих споруд, а на правому (в районі водоспаду Пробій) – це дерев’яні будиночки з пішохідним містком через річку.
Яскраві вишиванки, мешти, сумки, ляльки-мотанки, гердани та віночки, духмяні вина щедрою рукою наливані продавцями, сильні обереги, солодкі меди та варення з різними добавкам, приємний різний запах шкіри з тисненням та без, теплі дерев’яні різьбленні витвори мистецтва, глиняний посуд, мережеві в’язані серветки та скатертини, м’які хутра кептарів та вовняні ковдри… – всього і не пригадаєш, але той незабутній аромат під акомпанемент швидкого річкового потоку та мелодійної говірки закарбується в серці назавжди.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Івано-Франківська обл., м. Яремче, вул. І. Петраша.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Н09 (Мукачево – Івано-Франківськ – Львів) до південної околиці Яремче (міст через Прут), по обидва боки якого розташовується сувенірний ринок.
Громадським транспортом до залізничної/ автостанції Яремче, звідки пішки один / два квартали до етно-маркету.