Історія
Миколаївська церква в Дружківці
Витоки християнських традицій Дружківки (тоді ще з приставкою Донецька) губляться десь в сивій давнині козацьких часів, коли на берегах Кривого Торця з’явилася перша похідна церква спостережного пункту запорожців десь в першій половині XVII століття, і з плином часу через місцеву святиню, перша задокументована згадка про яку відноситься до 1785 року (дерев’яна побудована коштом пана Аржаневського на честь архістратига Михайла та всіх святих).
Хоча нині існуюче місто – фактично нащадок того козацького поселення, яке розташовувалось південніше та зараз є східною частиною Олексієво-Дружківки. Фактично своєю появою він зобов’язаний Харківсько – Азовської залізничній гілці, місцева станція якої була введена в експлуатацію разом з іншими 23 грудня 1869 року.
Знадобилося більше двох десятиліть, щоб великі інвестори побачили в невеличкому селищі фінансову перспективу гідну вкладання грошей – в 1893-ому Донецьке товариство залізоробного і сталеливарного виробництва заснувало неподалік станції Чавуноливарний та сталеливарний заводи (перша продукція пішла в світ вже наступного року). Успіх французів привабив до Дружківки бельгійських підприємців, які в 1898-ому на місці побудованої за чверть століття до того цукроварні графа Борисова заснували Торецьке сталеливарне і механічне анонімне товариство, як керуюче однойменним заводом з випуску продукції для залізниці.
Центральний вхід дружківської церкви
Саме французько-бельгійський промисловий конгломерат задля створення комфортних умов існування своїх українських робітників (парафіяльною на той час була та сама дерев’яна церква святого Михайла в шести кілометрах від заводського поселення, до якої були ще приписані Веролюбівка, Олексіївка, Новоселівка та Сантуринівка) в тому ж 1898-ому заклав на його західній околиці муровану церкву, що освятили два (за іншими відомостями – шість) роки по тому на честь святого Миколая Мирлікійського.
Після падіння імперії Романових та захоплення влади на більшій частині української землі червоним московським люмпеном в пилу атеїстичної боротьби останніх за душі своїх нових підданих мурований дружківський храм став однією з перших жертв – більшовики зачинили його вже в 1924 році, в «кращих» своїх традиціях розікравши коштовне церковне начиння та знявши на переплавлення дзвони.
Сама сакральна споруда була перетворена на робітничий клуб, який в 1932 році переобладнали під їдальню з кулінарією, а з початком Другої світової війни ради перекваліфікували останню на машинно-тракторну станцію (в 1940-ому).
Західний фасад церкви святого Миколая
Однак перша радянська окупація закінчилася швидко – в 1942-ому їх змінили на посту німці, дозволивши містянам відчинити та реставрувати Миколаївську церкву. Тому кінець війни вона зустріла в оновлених шатах. Але хизуватися в своїй іпостасі під час другої радянської окупації храму довелося не довго – в період хрущовської «відлиги» (за фактом – агресивний наступу на українську самоідентифікацію) його закрили в 1962 році для використання під кінозал для радянських любителів «видовищ» за все меншої наявності «хлібу».
Лише півтора десятиліття по тому радянська влада згадала про архітектурно-історичну цінність сакральної будівлі, розпочавши в 1977-ому її масштабну реставрацію з метою подальшого пристосування під потреби дружківського краєзнавчого музею. Але відведену окупаційною владою роль виконувати будівлі довелося не довго – всього лише чотири роки, з 1984 по 1988-й (відновилися богослужіння).
Але офіційний статус та свою святиню Свято-Миколаївська громада змогла повернути лише з відновленням української незалежності в 1991 році. З тієї пори одна з нечисельних збережених храмових перлин Донеччини продовжує свій нелегкий шлях відродження української духовності, залишаючись унікальною скромною перлиною в плеяді представників сакрального зодчества країни.
Архітектура
Дзвіниця Свято-Миколаївського собору
Хрестоподібний білоцегляний не тинькований однопрестольний центральнокупольний Миколаївський храм з дзвіницею під шатровим дахом над притвором, напівкруглою апсидою та двома прибудовами-ризницами, колись розташований на західній околиці Дружківки (Донецької), між річками Казенний та Кривий Торець, а зараз опинившийся серед сучасної багатоповерхової забудови, є типовим представником неоруського, так популярного наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, стилю.
Всі декоративні елементи споруди на найвищій міській точці виконані способом об’ємної цегляної кладки: профільовані архівольти на імпостах, профільовані карнизи (лобовий на дентикулах), ширинки фризу, парні кутові колони четверику та одинарні високого круглого світлового барабану, сонячний хрест прабатьків восьмерику та кокошники дзвіниці.
Центральний фасад додатково прикрашений пілястрами доричного ордеру у французькому русті, круглими розетками в фільонках із замковим каменем та надбрамною нішею центрального входу з мозаїковим панно, який зараз захищає кований навіс ганка.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Соборна, 35.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Н20 (Маріуполь – Слов’янськ), яка проходить в східній частині Дружківки. В місті по вулицях Богдана Хмельницького – Одеській – Соборній до колишнього Іванівського храму.
Міжміським авто- / залізничним транспортом, що прямує через Дружківку до міської автостанції, а далі – громадським до Миколаївської церкви (центр міста).