Історія
Миколаївська церква Вінниці
Надійно приховує дату появи у Вінниці унікальної дерев’яної Миколаївської церкви щільна фіранка бешкетника-Часу, буревії якого давно розкидали документи-свідчення про цю подію світом чи обернули на порох, щоб зберегти інтригу та зацікавити легковажну людську натуру. І хоча існує думка про заснування святині ще десь ХІІІ — ХVІ столітті, перші збережені свідчення про її існування у переліку вінницьких храмів відносяться до 1554 року.
Однак дерево — занадто крихкий матеріал для вічності, тому замість того старої церковної споруди 11 квітня 1746-ого була освячена нова перлина в стилі українського бароко. При чому за всіма ознаками: розташування на крутому пагорбі над річкою, обвідний мур з дикого граніту, висока дзвіниця в південно-східному куті.., другим після духовної направи (на той момент він належав до греко-католицької християнської конфесії) призначенням архітектурного комплексу навпроти Замкової гори були захист та оборона.
Дзвіниця Свято-Миколаївської церкви
Перший поділ Річи Посполитої в 1772-ому, і разом з московськими окупантами на українську землю прийшли їхні агенти в рясах під личиною православних попів, які просто поцупили Миколаївську церкву в Старому Місті у греко-католицької громади на чолі з уніатським священником Міхеєм Багоцьким. Очолив старовінницьку православну парафію Петро Сакольський, переведений з Балти єпископом переяславським Іовом.
Парафія протягом ХІХ століття ставала все більше і більш заможною (наочним прикладом чого є підведений в той час під споруду мурований фундамент), бо московська окупаційна влада фактично робила ставку на підконтрольне православ’я, всіляко утискаючи інші релігії та конфесії. Так, навіть перші школи відкривалися саме при церквах, не була виключенням і Вінниця — в 1860 році Свято-Миколоївський отримав свою церковно-парафіяльну. А за рік, в серпні, за якісь гріхи блискавка влучила в святиню, пошкодивши зовнішні стіни та залишивши слід «змійкою» перед її іконою Богородиці.
Перша світова війна 1914 — 1918 років призвела до руйнування чергової московської імперії і захоплення влади на українських землях червоним люмпеном, що проповідував глибокий атеїзм. Для вінницької Миколаївської церкви це означало намагання рад зачинити її під різними «слушними» приводами, а її священика, Хоми Мефодовського — три арешти протягом півтора десятиліття і страта 5 грудня 1937 року з похованням у братній могилі на Хмельницькому шосе.
Старий дзвін Миколаївського храму (1905 рік)
Закритою і покинутою за розпорядженням радянської влади дерев’яної святині довелося простояти ще чотирнадцять років, хоч часом її все ж використовували під незрозумілі складсько-господарські потреби, поки розв’язана Москвою та Берліном Друга світова війна в 1941 році не привела на українські землі німців, які дозволили святині відчинити свої двері для парафіян.
Всього два роки, і повернення московських окупантів до Вінниці на на довгі десятиліття викреслить староміський храм з релігійного життя громади, хоч остаточно про реліквію не забули — за цей час все її коштовне церковне начиння зникло (списали на пожежу, хоч всі дерев’яні конструкції лишилися цілими), а в 1963-ому їй наданий офіційний статус пам’ятки архітектури державного значення.
Саме завдяки останньому з метою розміщення новомодного в ті часи музею атеїзму в стародавніх стінах в 1970 році розпочалися реставраційні роботи, під час яких реконструйовані завершення та галерея зайняли належне місце, були відновлені ґонтовий дах та різьблення лиштв західного входу. Однак діяти йому в музейній якості довелося не дуже довго.
Хвіртка Свято-Миколаївського храмового комплексу
Перед самим падінням чергового московського тоталітарного режиму наприкінці 1980-х в Україні почався масовий рух вірян за повернення громадам належних їх за історичним правом святинь, який набув юридичного завершення після відновлення Україною своєї незалежності в 1991 році. З тих часів парафіяни разом із своїми священнослужителями крок за кроком відновлюють свою унікальну білу Миколаївську перлину, яка з огляду на поважність віку потребує невпинної уваги та турботи.
Архітектура
Найкращій взірець українського бароко Вінничини, що знаходиться в так званому Старому Місті на пагорбі навпроти Замкової гори, являє собою обгороджену муром з дикого каменю по чотирикутному периметру ділянку з білим лебедем храму в центрі (орієнтування дещо незвичне — захід-схід з невеличким відхиленням на північ), двоярусною дзвіницею, брамою парадного входу з півдня та маленькою хвірткою з крутими тесаними сходами на на протилежному боці.
Сама церква представляє собою дерев’яну на мурованому фундаменті тризрубну (восьмерик на восьмерику) триглаву (барокові маківки на восьмиграннх ж глухих барабанах) споруду, відмінними рисами якої виступають: обвідна відкрита аркова галерея під односхилим дахом першого поверху, майже рівноцінні обсяги зрубів та невеличка прибудова в західній частині. З декору варто відмітити хрестоподібні, круглі та квадратні вікна, а також мереживні хрести маківок.
Обвідна галерея старовінницького храму
Дзвіниця – квадратна в плані будова, перший глухий мурований поверх якої укріплений по кутах контрфорсами, має єдиний вхід з боку внутрішнього двору та замикає південно-східний кут оборонного периметру, а другий, дерев’яний, підкреслений ґонтовим піддашам, має парні п’ятикутні отвори зараз закриті щитами. Вінчає її усічений пірамідальний ґонтовий ж дах з маленькою маківкою на глухому барабані пишно-витуватий хрест.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Маяковського, 6.
Посилання
- Ленегди. Легенди Старовінницького храму
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М12 (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті: Немирівське шосе — Брацлавська — Даніїла Нечая — Гліба Успенського — Маяковського, яка проходить повз Свято-Миколаївський храм.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім – міським до зупинки «Міст» (Замкова Гора), звідки по вул. Маяковського один квартал до колишньої уніатської церкви.