Суворий статний красень на білому, як сніг, коні… він сходить з небес на грішну землю, і велична хода його потріскуваннями перших паморозків, шурхотом останнього опалого листя, виттям вітрів, пронизливим воронячим криками чутна у всіх найвіддаленіших куточках української землі – це на землю прямо з небес 8 листопада сходить сам Миха, величний янгол-переможець Сатаніїла, головний покровитель-захисник Русі-України (недарма ж на столичному гербі він зображений в момент своєї вищої слави).
Та не сам чільник небесного воїнства їде на чатування ввіреної території цього дня, разом з ним вірні супутники: божий посланець Гаврило та цілитель Рафаїл. Бо нечисті на українській землі — без ліку, і допоки Перун спить, небесне воїнство має добре пильнувати порядок на землі. Саме для цього у них є все необхідне: вогняні мечі, сила та рішучість в боротьбі зі вселенським злом, любов до української землі (недарма Михайлівський Золотоверхий зведений в Києві на його честь ще в ХІІ столітті зараз вважається кафедральним).
В українському фольклорі Миха став побічним винуватцем появи такої великої кількості проявів нечистого на землі, бо коли він своїм вогняним списом (в іншому варіанті – стрілою) влучив у Люцифера, якого за самолюбство, гордість й злобу Боженька наказав скинути з неба, на землю посипалось також все чортове воїнство — хто де на землю впав, той тим і став: в воду — водяником, в болото — болотяником, в лісі — лісовиком, на дворі -дворовиком; за прадавнім принципом «я тебе породив, я тебе і вб’ю» він так завзято і бореться з нечистим.
Задля порятунку від дідькових служок Михайло навіть дарував людям захисний вогонь, вкравши його з виру за допомогою смолоскипу запаленого від Всевидячого ока, Зінніці божої, та чарівну всесильну травистріл-траву, що слугує оберегом всьому живому від злих сил (нею в давнину українці прикрашали не тільки оселю, а й всі господарські споруди на дворі, особливо з худобою.
На Трьох святих домовик, який хоч і відносився до потойбіччя, був в особовій пошані — щоб вберегти духовного господаря хати від випадкового знищення полюючими богами, 8 листопада господар ставив йому на припічку чи лавку біля пічки кухоль пива з наполегливими вмовляннями не полишати цьогодень хати, а особливо боязкі – і самі намагалися з хати не виходити. Ще було заведено ввечері «частували» домовика, щоб всю зиму не вередував: зазвичай це були якісь обрядові печивка круглої форми та склянка молока на припічку (вранці «домовикові недоїдки» згодовували птахам та худобі).
Причому те ритуальне годування худоби також було пов’язане з культом небесного захисника України, адже Михайло також вважався покровителем звірів, саме він допоміг людини приручити всіх свійських тварин, а найпершою — собаку, який і вивів людину в люди. В його ж заслугах — навчання людства ремеслу полювання, кушнірства та медозбору, том-то особлива шана йому у всі віки була від представників цих професій, які забезпечували ситий стіл та теплий одяг взимку.
Існує повір’я, що саме надмогутня сила Люцефероборця дала йому змогу не тільки хлібом насущним допомогти людству, для кращого взаємопорозуміння всього живого на землі, непростим він дарував можливість розуміти мову тварин, а худобі — людську. Трьохсвятки – зачинателі нового циклу буття, в якому все живе до весни остаточно переходить на зимовий цикл існування; у давнину ними закінчувався сезон сватання («Після Михайла, хоч і за шкандибайла»).
Український культ пращурів ще за довго до приходу християнства, яке по-нехристиянськи немилостиве до душ нехрещених та самогубців, наділяв Міха, єдиного з усіх богів, спроможністю збирати неприкаяні души і перевозити їх на той бік річки забуття — кого до праведного Сонця, а кому був самий шлях до пекла, в царство цар-змія на вічні муки.
Яскрава різнобічність постаті самого святого, залишила по 8 листопаді в українській говірці чимало різноманітних прикмет та приказок: Михайло на білому коні їде, морози кує, а бува — і пропускає; що Михайло-архангел закує, того і Микола не розкує; ясний-красний Михайло в морозі — люта зима на порозі; вітер на Миху з полудня — буде тепло і до півгрудня; від Михайла зима саньми їде; як Михайло дощем не «услужить», добру суху весну наворожить; звідає ся Михалко, ци маш теплі ногавки; як Михайко з льодком, так Кузьма з медком.