З прадавніх часів на українських теренах культ вогню був одним з найшанованіших, бо він міг карати і милували, дарувати життя теплом домашнього вогнища і забирати його руйнівними пожежами. Саме тому його вважали живою істотою, підкорити яку могли лише особливі непрості люди з їхніми зв’язками в потойбіччі.
Саме на 18 січня січня, коли за давніми віруваннями зима проходить пік своєї сили, щоб крок за кроком відступати в двобої з теплом, відуни, жриці та віщуни обох статей збиралися разом віддати шану священному дарованому самими богами вогню, який підтримує життя на землі протягом тривалого періоду холодів та надихає на продовження боротьби під час лихоманкових турбот господарського сезону. Місця їхніх щорічних зібрань вважались в народі замовленим, і шлях до них простим смертним був заборонений під страхом страшної покари порушникові і всьому його роду.
Пришле через багато тисячоліть християнство за неможливості викоренити в українцях віру та традиції пращурів (не допомогли століття заборон-гонінь та призначення на 18 січня поминальних днів християнських святих Опанаса та Кирила), вирішило діяти через створення негативного забарвлення відунського свята за допомогою фальсифікованих переказів.
Так була створена легенда, за якою щорічні Відьомські святки на Лисій горі, починаючись в ніч на Василя, через два дні бурних гулянь-веселощів на Малахію так виснажували учасників магія-паті, що відьми-ведуни відправляються у всі боки у пошуках улюбленого свого пиття, коров’ячого молока, для відновлення добряче вичерпаних сил (вважається, що 3 січня вони можуть «задоїти» корову як не до смерті, так до повного виснаження), тривали аж до Ломаноса, коли вони геть з’їздили з глузду і чинили по всій українській землі великий чи малий бешкет та безчинства.
Але українці і самі були не проти багатого застілля зі співами та жартами, посиденьок до третіх півнів та ігрищ.., том-то і ця стратегія християнських церковників не спрацювала, хоча для заспокоєння совісті місцеві характерники та знахарі 18 січня надвечір проводили своєрідний обряд «женіння відьми»: кожен господар ритуально обмітав двір та вимітав «нечисть» на дорогу, а відуни проходили тією дорогою від околиці до околиці, вимітаючи тим самим її за село.
Традиційно не святкового цього дня українці, з огляду на його містицизм, в гріха подалі намагалися якомога менше виходити з дому (лише по гострій господарській необхідності), а з двору, окрім як для проведення вище означеного ритуалу — взагалі ні ногою (бо у дворі хоч господар обійстя захистить від нечистого). Для непосвячених ж в магічні вірування українців заборона мала більш просту форму: «На Опанаса-Ломаноса не показуй з хати носа» та «На Ломаноса ховай носа від мороза».
За давніми повір’ям хто на Відунське свято першим побачить молодика, тому він подарує здоров’я та статків на рік вперед.