Історія
Культові споруди Севастополя – особлива історія, пов’язана передусім з історією Чорноморського флоту, як невід’ємної його складової, де кожен храм служив релігійним сподіванням певного підрозділу або категорії військовослужбовців. Довгий час Корабельна сторона міста і зовсім обходилася без оного, хоча основна складова флотського складу і була православного віросповідання.
Незручності, пов’язані з виконанням богоугодного завзяття віруючих східного боку Південної бухти, тривали аж до 1829 року, коли при флотських казармах не була побудована невелика каплиця імені святого Володимира Великого, що через п’ять років перетворилася на церкву.
Але Кримська війна, яка поставила Південну сторону Севастополь в облогове (1854 – 1855), а потім і окуповане (1855 – 1856) положення позбавило прихожан їх оплоту віри – церковне начиння (включаючи хрести) були вивезені до Франції, а сама будівля знищена.
Ось чому відновлення богослужінь на Корабельній стороні в післявоєнні роки відбувалося в нашвидкоруч збитій невеликій дерев’яній подобі храму, яка майже десятиліття виконувала покладену на неї місію, поки в кінці 60-х років XIX століття Морським відомством поруч не була побудована кам’яна церква на двісті чоловік, освячена на честь найближчого сподвижника Петра I (1672 – 1725) святого Митрофана Воронезького (1623 — 1703). Вона-то і стала духовною і матеріальною наступницею Володимирського храму – все церковне майно було передано новому будинку Божому, а дерев’яну каплицю розібрали.
На місці ж Володимирського храму 6 травня 1912 в день народження керуючого імператора всеросійського Миколи II (1868 – 1918) при великому скупченні сановних чиновників на кошти жертводавців була закладена кам’яна каплиця, яка в рік вшанування трьохсотлітнього ювілею дому Романових (1913) була освячена на честь ікони Федорівської Божої Матері, якою вінчався на царство перший з них.
Але з існування церковного приходу мало поєднувалося з атеїстичними планами нової влади, яка у всій своїй повноті запанувала в Севастополі після революції 1917 року. І в 1923 році почалися утиски, спрямовані на його закриття – спочатку гоніння на священнослужителів храму, потім введення плати за вчинення богослужінь, а завершилося все в 1929 році передачею будівлі клубу Морського шпиталю.
Ще більш сумна доля була уготована каплиці – все історичні і мало-мальські цінні її складові були вивезені після проведення експертизи, а будівля розібрана в 1926-му, щоб потім десятиліттями служити майданчиком для дитячих ігор.
Друга світова і битви за морські ворота Криму 1941-1942 і 1944 років закінчили справу руйнації храмових стін, коли від будівлі залишився лише перший ярус дзвіниці.
На руїнах минулого і були розпочаті богослужіння, які послужили фундаментом розпочатого в 1997 році стараннями священнослужителя Павла Іллінського відтворення Свято-Мітрофаніевського храму, який незабаром зміг порадувати православних парафіян Корабельної сторони Севастополя білизною своїх стін і завжди розкритими дверима.
Архітектура
Нині розташована біля Павлівського мису одноярусна церква являє собою невеликий однокупольний храм, орієнтований центральним входом на захід, оригінального планування у вигляді перевернутого догори кілем корабля.
Простота його зовнішнього рішення підкреслена лише кованим візерунком закритих гратами вікон і дверей так золотим переливом невеликої маківки над чотирьохскатним дахом.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, АР Крим, м. Севастополь, Госпітальний спуск, 8.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь) – Балаклавське шосе. По місту слідувати: вул. Генерала Мельникова (вул. Багрія / вул. Брестська) – вул. Героїв Севастополя – вул. Рози Люксембург – вул. Надеждінцев – пл. Ластова.
Громадським транспортом до Севастополя. Від залізничного або авто вокзалів у бік Корабельної сторони до пл. Ластової, де знаходиться Свято-Мітрофаніевський храм.