Історія

Страшний 1238 рік, коли на європейському горизонті з’явилася тінь чорної хмари татаро-монгольського війська, яке не підкорялося цивілізованими правилами військових дій, а жорстокістю була порівнянна лише з дикунами, Кримський півострів з його дрібними міжусобними чварами греків і готів, євреїв і караїмів, половців і вірмен, генуезців і циган, що жили у відносному мирі, одним з перших випробував удар непереможною кінниці. Удар, наслідки якого стали основоположними у подальшій долі півострова на століття, а луна їх досі віддається в сучасній історії.

Крім непомірної данини, яку стягали з усіх без винятку народностей і верств населення будь-то ремісник або торговець, будь-якими видами грошима або натуральним товаром, частина з татаро-монгольських загарбників (сім улус-беків з роду Чігнізхана) проміняли свого швидконогого коня і всі принади кочового життя на розкішні подушки особистого гарему (в XIII столітті всі вони прийняли магометанство) і млість палаців, розділивши Крим на сім підвладних бейликів (майорат). Це була перша сходинка для формування майбутнього кримськотатарського етносу та його держави – Кримського ханства.

Перерозподіл же сил на півострові наприкінці XIII століття (пов’язаний з ослабленням Візантійської імперії) дає можливість посилитися невеликому князівству Феодоро, яке визнало владу Золотої орди щоб поширити свій вплив на західну частину Тавриди у противагу генуезцям (за припущеннями деяких істориків в притул до майбутньої Євпаторії), що пояснило б існування на італійських картах того часу на цьому місці укріпленого приморського селища під назвою Chrichiniri співзвучного з Керкінітідою.

Але документальне підтвердження існування міста на північній частині Каламітської бухти пов’язано вже з новими володарями півострова – османськими завойовникам, які підпорядкували практично увесь півострів в 1475 році, щоб стати його повновладними господарями при дотриманні видимості васальної залежності Кримським ханством. Практично відразу, мабуть на фундаменті раніше зруйнованої фортеці, в лічені роки виникають високі фортечні стіни османського Гезлева, під захист яких після повернення з турецького полону в 1478-му прибув новопроголошений хан Менглі I Гірей (1445 – 1515).

Тоді-то і починається епоха розквіту міста, перетвореного на один з найбільших невільничих ринків чорноморського узбережжя нарівні з Кафою, завдяки географічному місцю розташування його порту здатного приймати до двох сотень суден одночасно і постійним набігам на українські землі об’єднаного турецько-татарського війська, що доставляв живого товару до шістдесяти тисяч душ на рік.

Так рік від року Гезлев, що був центром особливого округу-каймакана з супідрядними 195 поселеннями, багатів завдяки торгівлі і милості кримських ханів, які отримували доходи з його операцій в свою скарбницю з дозволу турецького султана. Мала Азія, Єгипет, Італія, Франція і це не рахуючи господарюючих на Кримському півострові як у себе вдома турків – ось не повний список країн, куди сотнями вивозилися полонені невільники, продані біля фортечних стін міста.

Але і відповідні заходи на постійні набіги не змусили себе чекати – в 1552 році була організована Запорізька Січ, що стала кошмаром для Кримського ханства – піші або кінні у праці або на ратному полі завжди озброєні козаки не тільки лагодили відсіч загарбникам з Таврійського півострова, а й нерідко самі робили набіги на Крим, довіряючи вогню і мечу всі мусульманські поселення і їх жителів, а невільникам-християнам даруючи свободу і незалежність.

Однак Гезлеву, розташованому на західному узбережжі і захищеного високими стінами з вежами, до пори до часу козаки представляли незначну загрозу (набіги були короткостроковими – звільнивши бранців і захопивши здобич вони поверталися в рідні степи), поки в справу не втрутилася Російська імперія з її далекосяжними планами щодо завоювання виходів до Чорного моря для розширення морських торгово-економічних зв’язків з Середземномор’ям. Так вже наприкінці 1568 року з Астраханського походу було покладено початок тривалому періоду російсько-турецького протистояння, головним призом в якому був саме Крим.

У ході військово-політичних баталій по Гезлеву перший серйозний удар було завдано військами генерала-фельдмаршала Бурхарда Крістофа фон Мініха (1683 – 1767) в ході компанії 1736-го, коли загін генерала Бірона без опору зайняв покинутий жителями, які сховалися за стінами столиці Кримського ханства, місто-порт на північній частині Каламітської бухти.

Дорогу на Крим було прокладено, а війни в Тавриді набирали обертів. І через тридцять п’ять років (1771) найбільше місто на західному узбережжі було вдруге захоплено російськими військами генерала Юрія Володимировича Долгорукого (1740 – 1830), при цьому укріплення значно постраждали частиною зруйновані, частиною значно пошкоджені – так фортеця Гезлев припинила своє існування. Як нагадування про минулу велич залишилися лише двоє міських воріт і частина оборонної стіни.

19 квітня 1783 більш ніж двохсотлітня війна за Крим знайшла своє логічне завершення в маніфесті Катерини II (1729 – 1796) про приєднання півострова до Російської імперії, а наступного року 8 лютого її ж указом колишній турецький оплот Каламітської бухти був перейменований в повітове місто Євпаторію, що ознаменувало собою закінчення турецько-татарської епохи в його історії.

Архітектура

Фортеця Гезлев в часи свого розквіту представляла собою жвавий порт з неглибокою біля берега бухтою, огороджений одинарною кам’яною оборонною стіною заввишки до восьми і шириною до п’яти метрів з геометрично виведеними зубцями і бійницями. Її п’ятикутний контур з двадцятьма чотирма вежами під червоною черепицею із зовнішнього боку захищав глибокий рів.

Із зовнішнім світом форт периметром три тисячі й чотириста кроків (за відомостями Евлія Челебі) з по-шаддадовскі обтесаного каменю на відокремленому мису з’єднували п’ять укріплених воріт (по сторонах світу і південно-східні), за якими лежали чотири житлових квартали мусульман, один вірмен і два – циган, дров’яної базар, невільничий ринок, вітряні млини, квартал червоних ліхтарів з питними закладами і двадцять джерел.

Усередині фортечний простір Гезлева, прикрашений двадцятьма чотирма міхрабами і сім’ю джерелами цілющої вологи, поділявся на адміністративно-торговельну частину (південний-схід), де розташовувалася ханська мечеть, цитадель, п’ять шкіл для хлопчиків, три текіе дервіш, два медресе, п’ять бань, ремісничі майстерні, ринок, одинадцять заїжджих дворів і кав’ярні; і західну з кривими вуличками житлових мусульманських кварталів. Загальне ж число жителів міста становило близько двох з половиною тисяч осіб.

Пам’ятки

Одун Базар Капусу або Ворота дерев’яного базару, орієнтовані на південний схід, вважалися центральними оскільки відкривали шлях до столиці Кримського ханства – Бахчисараю. Простоявши більше пів-тисячоліття і отримавши визнання експертів в якості пам’ятки архітектури, вони були знищені в 1959 році як перешкода на шляху руху по вулиці Матвєєва (нині Караїмська).

Цей єдиний, що дійшов до сучасності, фрагмент Гезлевської фортеці був заново відтворений в 2003 році з збереженням максимальної автентичності на кошти меценатів.

Нині квадратний в плані (довжина сторони – 10м) обсяг висотою близько чотирнадцяти метрів прорізає арочний проїзд шириною близько трьох з половиною метрів, всередині якого знаходяться арочні ж приміщення-поглиблення по три з кожного боку, які раніше, ймовірно, служили в якості караульних.

Глуху величч стін воріт колишнього дров’яного базару лише на рівні другого і третього ярусів прорізають сім щілиновидних амбразур, а внутрішні верхні приміщення нині використовуються для потреб музею історії стародавнього Гезлева, який, немов у казці, ожив в мініатюрі під рукою сучасних майстрів.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Караєва, 13а.

Як дістатися

По трасі Р25 (Сімферополь – Саки – Євпаторія) / Т0111 (Роздольне – Євпаторія) / Т0108 (Чорноморське – Євпаторія) в місті на кільці повернути на вул. Ескадрону, уздовж якої прямувати до кінця (роз’їзд), де повернути на вул. Матвєєва. На перетині вулиць Матвєєва, Караєва і Караїмської розташовані Одун Базар Капусу.

Громадським транспортом до вокзалів Євпаторії (розташовані поруч). Потім пішим ходом 15-20 хвилин вздовж вулиці Інтернаціональної до перетину з вул. Караєва, яка виходить до воріт дерев’яного базару стародавнього Гезлева.