Своє робітничо-селянське щастя майбутній головний організатор геноциду українського народу почав шукати з юнацьких років в робочих гуртках, повстаннях і переворотах – тобто там де невгамовна енергія, цинізм, байдужість до людського життя при відсутності необхідності працювати могли дати владу і гроші. Але удача вихідцю з чорноробів посміхнулася лише разом з ледачим люмпеном під кумачевими прапорами, які прийшли грабувати і вбивати всіх, хто багатший.
Партійні посади для Павла Постишева з ореолом жертви царського режиму і ходкою в сибірські табори після 1917-ого посипалися як з рогу достатку, що дозволило йому, поступово набираючи бали серед нової комуністичної «еліти», перебратися в 1923 році в теплий український клімат, хоча кар’єру тут довелося практично починати заново з посади завідувача організаційно-інструкторським відділом Київського губкому КП(б) України.
Що може бути прозаїчніше, ніж таке ординарна інженерна споруда як сходи для з’єднання двох різних за висотою частин міста. Але Одеса не була б сама собою якби не перетворила її на шостий за привабливістю архітектурний об’єкт подібного типу в старенькій Європі зі званням найбільшої в Україні.
Дві сотні сходинок (зараз на вісім менше, бо частина закочені в асфальт Приморської вулиці), десяток різних за кількістю сходинок прольотів, гранітні обладунки радянських часів і цікавий оптичний ефект (знизу не видно міжпролітних майданчиків, зверху – звуження маршу), а за сухої статистикою цифр криються нерозгадані таємниці і загадкові легенди, які перетворюють Потьомкінські сходи на один з найвідоміших символів України та головну браму міста.
Ненаситна жага влади паморочить розум і вбиває душу. Той, хто піддався їй спокусі, перестає бути людиною, здатний зневажити всі соціально-особистісні правила і догми заради примари владарювання. Українська історія з жахливою періодичністю падала в руїнах з волі таких недалеких тиранів «з грязі в князі» і ледачого народу, готового йти за солодкими обіцянками популістів в солодких мріях про багатство без зусиль. Один з найяскравіших прикладів минулого – колишній слуга Богдана Хмельницького, для легалізації якого була придумана нова посада кошового отамана на Запорізькій Січі.
З одного боку він строчив вірнопідданські листи московському цареві з обіцянками урізати права українського козацтва після вступу на гетьманську посаду, а з іншого – активно сам та через своїх поплічників підсапував козацтво з обіцянкою повсюдної вольниці і рівняння всіх в багатстві не залежно від чину. Тоді ж активно готувався грунт для Чорної ради (без участі старшини) для обрання нового ватажка Лівобережжя, яка відбулася в порушення правил Січі в червні 1683-ого в Ніжині – Брюховецький домігся свого, а його опонент Яків Сомко ледь зміг накивати п’ятами.
Чотириста років жах періодичних навал кочівників шматував українську землю. Життя в постійному страху, адже татаро-монгольські, потім татаро-турецькі полчища могли з’явиться з-за обрію будь-якої хвилини і, спаливши і розчавивши усе на своєму шляху, зникнути в хмарі пилу з під копит своїх коней до наступного разу.
Так було і в 1675-ому – незліченні орди зі сходу на чолі з візиром Кара-Мустофою та Нуреддін-султаном спустошили землі Поділля і Волині, посіявши кров, горе і сльози. І слава переможного походу так і не була б затьмарена, якби на шляху одного з турецько-татарських загонів не трапилася Почаївська гора з монастирської обителлю на вершині.
Загальновідомим є факт, що майбутній прославлений володар останнього Кубка UEFA і багаторазовий чемпіон України починав свій шлях під ім’ям «Стахановець», хоча мало кому відомо про декілька передуючих цій знаменній події місцях, протягом яких Шахтар існувала як «Гірники» і представляв Горлівку.
У весняному чемпіонаті союзу 1936 роки після десятирічного періоду періодичної опали футболу вперше була допущена команда українських гірників. У зв’язку із відсутністю на просторах молодий столиці Донбасу власних стадіону та клубу відповідного рівня, в терміновому порядку з горлівського «Динамо» із залученням кількох гравців з однойменного сталінського клубу був сформована нова команда під ім’ям «Гірники» з припискою в місті Сталіно, але приймаючою домашні матчі на горлівському стадіоні ім. Балицького.
Головна домівка зла – людські серця з усіма їх слабкостями і пороками, але він – причина всіх бід і нещасть на землі, він – один з натовпу і невід’ємна його частина, він завжди тут, хоча його ніхто не кликав. І хоч зовні його не відрізниш від інших, але якщо добре придивитися, то часом побачиш тінь від рогів або жмут шерсті, що проглядає з накрохмаленого комірця, відбиток залишений копитом або поросячий п’ятак замість носа, а може почуєш тихе шелестіння помаху хвосту.
Зло в людському обличчі під личиною багатьох імен, щоб не привертати до хати (біда, дідько, ірод, сатана, нечистий, диявол, лукавий, рогатий, він, щезник, хвостатий, той) – його величність повелитель темряви – чорт, головний негативний персонаж української міфології.
Генеалогія – цікава річ, яка часом підносить такі сюрпризи, що історикам доводиться переглядати свої встановленні століттями догми. Цьому чимало посприяв безжалісний жартівник-Хронос, у вихорі часу знищив більшу частину документальних свідчень. Саме тому хитросплетіння престоло-спадкових зв’язків помножених на родові імена та різні семантичні їхні трактування перетворюють дослідження на захоплюючий квест, де нагородою є діамант знання цілісної картини.
Спадкоємцю англійського престолу уессекської династії, Едуарду Вигнанцю, не поталанило народитися в страшний час данського вторгнення, а раптова смерть його молодого батька Едмунда II Залізнобокого (йому було лише двадцять шість) всього після шести місяців правління Англосаксонією та трьох виграних у окупантів битв фактично прославила хрест на його і так примарній перспективі зайняти британський престол, який захопив рідний дядько майбутньої київської княгині Ірини (Інгігерди), датський король Кнуд Великий.