Будівля в стилі бароко, стіни якої чули спів великих Енріко Карузо і Федора Шаляпіна, а підмостків торкалися пуанти Ганни Павлової та Айсідори Дункан. Тут помах диригентської палички Петра Чайковського та Миколи Римського-Корсакова трохи ворушив пір’я дамських капелюхів. І навіть Олександр Пушкін присвятив йому свої безсмертні рядки.
Ця сцена бачила смерть Кармен з однойменної опери, радість козаків першої української опери «Запорожець за Дунаєм», радість від перемоги над мишачим військом Лускунчика та щастя Наталки-Полтавки при зустрічі нехай бідного, але коханого…
Національний склад міста – це завжди окрема графа у перепесі населення, втім як і віросповідання, що обумовлено необхідністю кращого розуміння можновладцями потреб окремих груп населення (а, найчастіше, і способів маніпулювання) виходячи з цих статей. Але, часом, в історії зустрічаються цікаві загадки, пов’язані з національно-конфесійним складом того або іншого міста.
Так в Гусятині станом на 1765 рік проживало 1144 іудея, а через двадцять років – лише 31, і це при тому що ні в Польщі, ні в Австрії, яким він належав на той час, не було гонінь на синів ізраїлевих. Може цей цікавий факт пов’язаний з першим розділом Речі Посполитої, коли демаркаційний кордон пройшов крізь місто, розділивши його на польську і австрійську частини, і при другому вищезгаданому перепесу була врахована тільки частина населення Гусятина (причому з меншим чисельним іудейським населенням)?
Дивний двометровий хижий птах, що прикрашає подвір’я Ужгородського замку, хто він?
Чи то сокіл, чи шуліка в хижому оскал якого грім і блискавки богів – це сам прародитель угорців, батько ватажка угорських племен Альмоша в поході на захід, який подарував народу нову Батьківщину серед родючих гірських долин з теплим джерелами.
Нова київська влада посилено робить вигляд, що всі жахи історичної спадщини Києва позаду. Показова боротьба з корумпованими чиновниками, відкриття гучних кримінальних справ,… і тихе закриття цих самих справ після показової галасу в пресі. Влада бореться сама з собою, де бій лише ілюзія.
Та ось тільки результати говорять самі за себе: образ старого Києва блякне день від дня. Варто лише згадати готичний Замок барона на Ярославовому валу та будинок Мурашко по Малій Житомирській. Та хіба мало їх…
Існує в Бердянському художньому музеї картина, яка привертає увагу своєю незвичністю: на жінку дивиться її ж образ. Це портрет однієї з найвеличніших російських балерин – Ганни Павлівни Павлової (1881 – 1931) пензля Шмарова Павла Дмитровича.
Але привабливість портрета не тільки в неординарності і талановитості образу великої балерини. Є в картині загадка і в собаці біля її ніг, і завіси, що дотримує її рука, і у шлейфі її сукні…
Поточна вода – одне з видовищ, на які людина готова дивитися вічно. Але гірська річка, що обриває свій біг серед каменів, щоб зірватися в дев’яносто восьми метрову прірву – це справді незабутнє видовище.
Мільйони маленьких крапельок, вирвавшись з обіймів грізного потоку, повисають на частку секунди в повітрі, щоб відкинути сотні сонячних зайчиків перед тим як впасти вниз і розчинитися в бурхливій піні води.
Данина предкам, що тебе породили – один з найбільш непорушних канонів будь-якої людської спільноти, будь-якої релігії, будь-якої людини розумної. Але бувають обставини, коли порушуються вікові табу в ім’я продовження роду, в ім’я самого життя.
Війна – слово жаху, горя і сліз, перед яким меркнуть будь цивілізовані аргументи. Саме тоді на перший план виступає захист життя, і якщо мертві можуть внести свою лепту, то табу про недоторканність гробниць відступає на другий план, адже покаяння за цей тяжкий гріх спокутується кількістю врятованих живих душ.