Данина предкам, що тебе породили – один з найбільш непорушних канонів будь-якої людської спільноти, будь-якої релігії, будь-якої людини розумної. Але бувають обставини, коли порушуються вікові табу в ім’я продовження роду, в ім’я самого життя.
Війна – слово жаху, горя і сліз, перед яким меркнуть будь цивілізовані аргументи. Саме тоді на перший план виступає захист життя, і якщо мертві можуть внести свою лепту, то табу про недоторканність гробниць відступає на другий план, адже покаяння за цей тяжкий гріх спокутується кількістю врятованих живих душ.
Доля Підгорецького замку висить на волосині. Роботи по його реконструкції законсервовані і коштів на їх відновлення не передбачається.
Але ось з’явилася надія: адміністрація президента України з ініціативи директора Львівської національної галереї мистецтв, Бориса Возницького, якій належить цей унікальний пам’ятник архітектури, розглядає питання про створення на базі палацу урядової резиденції.
давньогрецькою – Майотіс лиман або Меотинське озеро (за назвою племені меотов, що його населяли);
римською – Палюс меотіс або Меотинське болото (за мілководдя і частково болотисті береги);
меотською – Темеринда (дослівно «мати моря») (за живлення своїми водами Чорного моря);
татаро-монгольською – Балик-денгіз (дослівний переклад «рибне море») та Чабак-денгіз (дослівно «лящове море»);
російською – Сурозьке море (за близькість міста Сурож (Судак) до місця його злиття з Чорним морем);
арабською – Бахр-ель-Азов (дослівно «синє море»).
а на сучасних картах це море називається Азовським.
Саме арабська версія пережила століття, не дивлячись на те, що сучасники мають право засумнівається у відповідності цієї назви дійсності. Принаймні, воно служить нагадуванням, що колись давним-давно води Азовського моря були синіми, та інше, татаро-монгольське, – що його води кишіли рибою, більша частина з якої була лящами.
Любов – завжди зрада. По відношенню до себе, чи до рідних, до близьких або друзів, але зрада.
Ось тільки найстрашніша зрада та, на яку йдуть, знаючи що хтось заплатить за неї своїм невинним життям. Не дарма ж, як кажуть, досі чути в передсвітанковій тиші коридорів Ужгородського замку жалібні стогони тієї, що готова була приректи на загибель ціле місто.
Старий Київ знищується з тією ж швидкістю, що і раніше, з тією лише різницею, що дорога столична земля раніше призначалася для одних бізнесменів від влади, а зараз дістанеться іншим.
У будь-які часи, за будь-якої влади були люди готові встати на захист своїх прав, які ця влада зневажає. Але для того щоб запалити вогонь народного гніву потрібна іскра.
Ось саме з такою іскри і розгорілося повстання Дьордя Дожа – почалося в 1514 році як хрестовий похід проти Османської імперії, що переросло, після зради дворянства, – в антифеодальне. Але перші лицарі Угорщини – курунци (етимологія – «хрест»), зраджені королівською владою, обернули все своє обурення на не же, показавши тим самим приклад своєї незламної сили і рішучості до боротьби, не дивлячись на придушення повстання.
Як ні багата Україна природними і рукотворними пам’ятками, але доля їх надана волі випадку: якимось пощастило більше – і ентузіасти збирають, випрошують і вимолюють кошти на їх реставрацію та утримання, якимось менше – вони старіють під невблаганною рукою Часу і людської жорстокості. А якимось й зовсім пощастило потрапити до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (правда на поточний момент таких об’єктів всього п’ять).
Перелік українських пам’яток нескінченно довгий, от тільки поповнювати свій список міжнародна організація ними не поспішає. Адже, для початку, фінансування претендентів на високе звання Всесвітньої спадщини повинна фінансувати держава, якій вони належить.