Історія
Звичайно перша католицька парафія з’явилася тут за багато століть до появи сучасного костелу, десь серед сивої давнини 1634 року, коли стараннями князя Юрія Івановича Заславського (1592 – 1636) на річки Горинь постала Славутина там, де здавна існували два невеличких села Деражня та Воля (перша назва використовувалася для визначення східної частини міста ще на початку ХХ століття). Хоча достеменних офіційних документів на цей рахунок не зберігалося.
Також мало інформації час лишив і про його перебудову в муровані обладунки, в яких він зустрів початок XIX століття. Відомо лише, що знаходився він в центрі старого міста, неподалік від ратуші з присутственими місцями на Ринковій площі.
Передісторія нової костельної будівлі ж починається з народження в 1799-ому у подружжя Євстахія Ієронімовича Сангушко (1768 – 1844) та Клементини Марії Терези Чорторийської (1780—1852) доньки Дорти (1799 – 1822). Улюблениця сімейства вона росла не дуже здоровою дитиною. Одруження із своїм двоюрідним дядьком Карлом Янушевичем Сангушкою ( – 1840), на чому наполягав батько молодої для збереження своїх великих маєтностей в сім’ї, для молодої жінки стало справжнім випробуванням, тому союз невдовзі було розірвано.
Для оновлення душевного та фізичного здоров’я Клементіна Марія вирішила разом із донькою відвідати свою мати у Римі. Там, на чужій італійській землі, Дорота померла в 1822 році, заповівши перед смертю на свій посаг побудувати в Славуті новий костел та поховати її тлінне тіло в крипті під ним. Батьки не змогли ослухатися останньої волі своєї улюблениці.
На північно-східній околиці славутського палацевого парку в тому ж році було закладено костел святої Дороти. За зразок було взято католицьку святиню святого Євстафія в Парижі. Роботами керував місцевий зодчий А. Брунак, а роботи з художнього оформлення виконав Е. Островський. У зв’язку з надвисокою важливістю та терміновістю об’єкта, споруда була готова, хоч і в не завершеному вигляді, вже за три роки. Попередня католицька парафіяльна храмова споруда перейшла в підпорядкування євангелістично-аугсбургського сповідання.
Забальзамоване тіло Дороти найшло свій вічний спокій в підземеллях костелу побудованого за її бажанням, ставши першим в сімейній усипальні Сангушків, яка існує і донині. Після цього облагороджування храмової будівлі тривало ще шість років, протягом яких був закінчений розпис внутрішніх інтер’єрів, докуплене мінімальне необхідне церковне начиння, отримане благословіння духовних лідерів дієцезії, освятивших її другий престол на честь святого Йосифа.
Хоча пройде ще десятиліття, перш ніж славутський костел набуде своїх закінчених рис – отримає головний вівтар за проектом архітектора Діонісія Макклера (1762 – 1853) (1839), лави та амвон тесляра Гаспара Давмановича (1840), коштом Євстахія Потоцького – орган в стилі рококо із зачиненого московською окупаційною владою кармелітського храму в Городищі (1841).
Опіка князів Сангушків, яка забезпечувала святині безбідне існування, в 1848-ому подарувала їй парафіяльний статус, а тринадцять років потому комплекс освятив єпископ Луцький Каспер Боровський (1802 – 1885).
Дивно, але Доротинський костел пережив червоний терор, ставши зберігачем та захисником ікони святої Терези (єдине, що вціліло після спалення більшовиками розкішного славутського палацу Сангушек), і продовжував свою діяльність протягом двох десятиліть радянського бездухов’я (окрім шести передвоєнних років, коли був клубом) та німецької окупації Другої світової війни, поки в 1946-ому не був зачинений, в кращих комуністичних традиціях використовуючись під зберігання солі.
Світанок української незалежності подарував католицькому храму друге життя, коли його на початку 1990-х повернули громаді, щоб вже відреставрований в 1994-ому його освятив Кам’янець-Подільський епіскоп Ян Ольшанський (1919 – 2003), залишивши під опікою дієцезіальних священиків та згромадження Сестер Божого провидіння.
Архітектура
Однонавова базиліка костелу святої Дороти з витягнутим прямокутником хорів та апсиди на південному сході – аскетична і печальна у всій своїй вишуканій стриманості класичного стилю споруда. Вона розташована на невеличкому пагорбі там, де колись закінчувався палацевий парк Сангушків. Причому комплекс разом із плебанією по периметру оперізує мурована стіна під двосхилою похилою бетонною стріхою з стовпчиками-опорами та дзвіницею на сході.
Головним візуальним акцентом споруди слугує нагромадження прямокутних обсягів з арковими вікнами, а домінантою – центральна нава під двосхилим дахом, до якого через вишукану терасу піднімаються двовсходові марши. Ця тенденція прослідковується від ступінчастого декоративного фронтону південного краю нави з двома витягнутими прямокутними та двома арковими вікнами до ризаліту нартексу під трикутним фронтоном. З іншого декору слід відзначити розбивку на дзеркала, пілястри доричного ордеру, профільовані карнизи, ніші та глухий декорований тумбами парапет.
Будинок плебанії, що розташований у внутрішньому дворі – двоповерхова споруда з центральним ризалітом, прикрашеним на другому ярусі та в тимпані трикутного фронтону арковими вікнами із шропсами, двосхилу покрівлю вінчають три маленькі сигнатурки, а другий поверх прикрашають коробові віконні отвори. Центральний ризаліт і перший ярус південного крила були обладнані під гаражі з великими брамами.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Хмельницька обл., м. Ставута, вул. Князів Сангушків, 29.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р05 (Сарни – Рівно – Старокостянтинів), а далі – Т1804 (Корець – Славута – Антоніни). В місті по вул. Остозькій – вул. Князів Сангушків до костелу святої Дороти.
Міжміським транспортом до автовокзалу Славути, а потім – міським до Міського парку, поруч із яким розташована католицька святиня.