Один з ключових вузлів оборони Закарпаття важкими працями господарів за сторіччя перетворився на неприступну твердиню, яку можна було підкорити лише тривалою облогою, і то не факт – завзятість захисників Паланка і готовність йти на жертви іноді так і не були зламані. Здавалося б факт відсутності біля керма оборони міцного і досвідченого чоловічого плеча міг би служити на руку нападникам, але завжди погано недооцінювати супротивника…
Йшов 1685 рік. Війська династії Габсбургів захоплювали місто за містом, селище за селищем. Ось уже і Ужгородський замок пав під ударом військ генерала Зігберта Гайстера. Наступним мала бути цитадель секстаполісу (Росвигів, Підмонастір’є, Паланкок, Підзамок, Підгород і власне Мукачеве).
З давніх-давен Україна-Русь вражала іноземців рівнем своєї цивілізації, освіченості, культури, відкритості та чистоти, зачаровуючи уяву втіленням легенд про народ-обранця, який змінить цей світ на краще. Десь ці сподівання справдилися (перша в світі Конституція Пилипа Орлика, перший Острозький ВНЗ Східної Європи, Революція Гідності), а десь завдяки століттям московських зусиль по знищенню українського народу через депортацію, голодомор, війни… – ні.
І хоча час стер більшість прогнозів для України від європейських істориків, але деякі з них все ж дійшли до наших днів і живлять справжню українську душу надією, що погляд з боку не помилився, і колись ці слова стануть пророчими.
Найвідомішим національним українським брендом, який знають і люблять модниці в усьому світі, є звичайно ж вишиванка, що стала символом жіночої свободи і незалежності. Краса тонких візерунків, в яких зашиті таємничі письмена про минуле і майбутнє, в поєднанні із вишуканістю і різноманітністю малюнка полонять уяву, підкреслюючи індивідуальність.
Класична вишиванка Волині і Полісся представляла собою зшиту з двох широких частин домотканого полотна білу (рідше сіру) сорочку з широкими, зібраними на вузьку стрічку манжети рукавами пришитими через полики (вставки-перехоплення) та утягувальним шнурком по лінії вороту. Колірна гамма вишивки відповідала прийнятої в даному регіоні для жіночих виробів, але основний вважався червоний колір з домішкою чорної і синьої ниток.
Київська Русь як одна з найбільш освічених і цивілізованих країн Східної Європи з часів Раннього Середньовіччя манила іноземних мандрівників і дослідників, але жартівник-Хронос постарався в війнах, пожежах, повенях максимально стерти рукописні свідоцтва цього. Більш повна картина з документальних джерел опису Україна почала формуватися десь на початку XVI століття.
І якщо зараз у кого-то викликає сумніви стародавність історії України-Руси, то вона приймалася як незаперечний факт істориками кінця XIX століття. Так французький сенатор і редактор історичного журналу «La Patrie» К. Делямар акцентує увагу своїх читачів, що до підміни понять при Петрові I Росія називалася Московією, вкравши свою назву у руської землі зі стольним градом Києвом. Причому народ русинів (українців), чисельність яких в 1890-х роках становила дванадцять з половиною мільйонів під московською окупацією і два з половиною – австро-угорською, завжди мав свої власні відмінні від інших давні історію, мову, культуру, виразну індивідуальність.
Своє робітничо-селянське щастя майбутній головний організатор геноциду українського народу почав шукати з юнацьких років в робочих гуртках, повстаннях і переворотах – тобто там де невгамовна енергія, цинізм, байдужість до людського життя при відсутності необхідності працювати могли дати владу і гроші. Але удача вихідцю з чорноробів посміхнулася лише разом з ледачим люмпеном під кумачевими прапорами, які прийшли грабувати і вбивати всіх, хто багатший.
Партійні посади для Павла Постишева з ореолом жертви царського режиму і ходкою в сибірські табори після 1917-ого посипалися як з рогу достатку, що дозволило йому, поступово набираючи бали серед нової комуністичної «еліти», перебратися в 1923 році в теплий український клімат, хоча кар’єру тут довелося практично починати заново з посади завідувача організаційно-інструкторським відділом Київського губкому КП(б) України.
Що може бути прозаїчніше, ніж таке ординарна інженерна споруда як сходи для з’єднання двох різних за висотою частин міста. Але Одеса не була б сама собою якби не перетворила її на шостий за привабливістю архітектурний об’єкт подібного типу в старенькій Європі зі званням найбільшої в Україні.
Дві сотні сходинок (зараз на вісім менше, бо частина закочені в асфальт Приморської вулиці), десяток різних за кількістю сходинок прольотів, гранітні обладунки радянських часів і цікавий оптичний ефект (знизу не видно міжпролітних майданчиків, зверху – звуження маршу), а за сухої статистикою цифр криються нерозгадані таємниці і загадкові легенди, які перетворюють Потьомкінські сходи на один з найвідоміших символів України та головну браму міста.
Ненаситна жага влади паморочить розум і вбиває душу. Той, хто піддався їй спокусі, перестає бути людиною, здатний зневажити всі соціально-особистісні правила і догми заради примари владарювання. Українська історія з жахливою періодичністю падала в руїнах з волі таких недалеких тиранів «з грязі в князі» і ледачого народу, готового йти за солодкими обіцянками популістів в солодких мріях про багатство без зусиль. Один з найяскравіших прикладів минулого – колишній слуга Богдана Хмельницького, для легалізації якого була придумана нова посада кошового отамана на Запорізькій Січі.
З одного боку він строчив вірнопідданські листи московському цареві з обіцянками урізати права українського козацтва після вступу на гетьманську посаду, а з іншого – активно сам та через своїх поплічників підсапував козацтво з обіцянкою повсюдної вольниці і рівняння всіх в багатстві не залежно від чину. Тоді ж активно готувався грунт для Чорної ради (без участі старшини) для обрання нового ватажка Лівобережжя, яка відбулася в порушення правил Січі в червні 1683-ого в Ніжині – Брюховецький домігся свого, а його опонент Яків Сомко ледь зміг накивати п’ятами.