Україна після розпаду союзу і приходу до влади в країні вихідців з партійної номенклатури нездатних керувати і адаптуватися до умов змінених реалій – це сміх крізь сльози для її громадян і страшилка для тих, хто в цей час тут не жив. Розвал торгово-економічних зв’язків, затримка зарплат у всіх галузях і всюдисущий бартер, коли товар міняли на товар.
Ось і заповзятливе керівництво Чернігівського об’єднаного авіазагону вирішило підзаробити на перегоні старого біплана «Ан-2» в місто Мерфрізборо, штат Теннессі (США), щоб використати величезну на той момент суму в 25 тисяч доларів на поліпшення житлових умов своїх співробітників.
Українські гниди, які вбили незалежність країни зразка 1917 року, щоб на сім десятиліть втопити її в безнадії радянського буття та знищити цвіт нації в тюрмах і таборах московитів, покалічили сотні тисяч життів живих і ще не народжених в еміграції. Одним з таких представників української інтелігенції був Володимир Винниченко.
Він, автор переважної більшості нормативних і законодавчих актів Української народної республіки в якості голови Директорії і тритомника «Відродження нації», назавжди покинув захоплену червоними радами рідну землю в 1920-ому разом з дружиною Розалією Яківною, щоб після десятиліття поневірянь і усвідомлення відсутності перспектив повернення в Україна нарешті в жовтні 1934 року остаточно осісти на французькій Рив’єрі в містечку Мужен, що в департаменті Приморські Альпи.
1785 рік став чорним для ченців Манявського скиту і всієї прикарпатської православної округи, приголубленою його милостями – за розпорядженням новоъ австро-угорської влади, яка анексувала ці землі після падіння Польщі, зникала на очах стародавня святиня.
Однак, як кажуть, ченці не були б самі собою, якби навіть у цей важкий для себе час невизначеності не знайшли б спосіб підтримати свою засмучену паству… Причому неординарний засіб підняття настрою народ в окрузі запам’ятав на століття, передаючи з уст в уста – з посміхом монахи викочували зі своїх підвалів незліченні бочки з молдавським вином і пригощали ним усіх бажаючих «на пам’ять на довгі літа» до положення риз. І ці загальні веселощі замість скорботи тривали не один день.
Україна і Туреччина – вічні друзі і вічні вороги, з тієї давньої пори як зачатки їхньої державності з’явилися на білий світ. Зі змінним успіхом країни воювали одна з одною і створювали «вічні союзи» проти Московії та Польщі в різних їхніх іпостасях. Причому кожного разу після війни на чужій території залишалися сотні, якщо не тисячі полонених противника. Так тривало століттями…
Внаслідок всіх цих перепитій в казематах, в тому числі Золочівського замку, завжди була деяка кількість «ясиркників», яких влада використовувала на свій розсуд в основному для ремонту оборонних споруд і відбудови після воєн міських кварталів. Деякі з них для полегшення свого становища і своїх сімей приймали християнство.
Було це в ті далекі часи, коли Угорщина переживала пік свого розквіту, а османські султани правили бал на східне-європейських землях. Два настільки гордих і сильних противника рано чи пізно повинні були зійтися в очному бою, щоб визначити хто сильніший, хоча легенда і називає дві різні пари ватажків сторін Матьяш I Корвін – Мехмед II Фетіх та Фердинанд I – Сулейман I Пишний.
Два непримиренні вороги зійшлися по різних сторонах Дунаю, не наважуючись форсувати річку в побоюваннях бути знищеними під час переправи. Тривалу бездіяльність обох сторін порушив турецький султан, запропонувавши через посланника замість кровопролитного бою визначити переможця війни через силове змагання угорського і турецького воїнів.
Його неординарна роль у долі України нівелюється противниками, чому значною мірою посприяли його служба в польському війську, участь в поході проти козаків і щедрі нагороди від Яна-Казимира замість втраченого гетьманства, і перебільшується прихильниками, які перебільшують роль періоду його дворічного правління для становлення міжнародних дипломатичних зв’язків у спробі дистанціюватися від Московії.
Випускник Києво-Могилянки, шляхтич по крові, Іван Виговський сам вибрав сторону в українсько-польському протистоянні 1648-го, але доля розпорядилася інакше – татарський полон під Жовтими Водами назавжди змінив його світогляд і координати цінностей, коли Богдан Хмельницький не пошкодував грошей на його викуп. Гетьман не залишив свого протеже і після звільнення, доручивши завідувати своєю канцелярією.
Національний одяг – це символ гордості самоідентифікації людей, об’єднаних однією історією. Він неповторна як інтонація оборотів рідної мови, які можна лише увібрати з молоком матері, але не завчити механічно. Тим більше коли на створення одного шедевру йдуть довгі-довгі години, дні, місяці.
Українські традиції вишивки на одязі історики вбачають в перших стежках, що скріпляли частини шкур перших людей. Хоча фактично підтвердженим на підставі археологічних знахідок в скіфських курганах і опису їхнього одягу Геродотом можна вік вишиванки оцінюється десь приблизно в дві з половиною тисячі років. Причому елементи орнаменту кочівників зустрічалися аж до XХ століття.