Посивілий старець з молодою душею як символ вічності перероджень міста в гирлі Кальміусу і спадковості його поколінь крізь століття буревіїв, які стрясають українську землю.
Пам’ять з минулого, що проступає крізь пелену сучасності, тонкими контурами витонченого декору і духом присвяченій культури у величі дволикого Януса, точкою заломлення якого служить земля.
Будинок радості – обитель печалі, яка незримою рукою його архітектора століття зберігала місто в гирлі Кальміусу крізь усі негаразди і примхи тимасових правителів.
Кришталеві краплини сліз сумних німф, що звививистими доріжками збігають по написаної на його потьмянілих від людської байдужості стінах історії української землі про втрачене щастя його творця і марні мрії цілого народу про гідність.
Пам’ятник самому прибутковому державному бізнесу всіх часів до відкриття епохи чорного золота на околиці старого міського центру.
Витончений шедевр технічної архітектури прекрасний у своїй досконалості дрібних деталей і простоті основного контуру, майстерно вписаний в сучасність.
Шлях від дарувальника простих радощів буття до командного центру грози Приазовських степів лише на мить відстрочити прихід червоних катів на благодатні українські землі.
Витончений представник маріупольської архітектури в чудовому ароматі солодощів і кави, який крізь століття проніс пам’ять про минулий добробут міста для відродження через всі перепони і бурі непростих часів.
Надійний стовп маріупольського суспільства, що під різними іменами продовжує утримувати місто в сфері цивілізованого світу крізь бурі падіння імперій і світових війн, які нещадно намагалися знищити порт на березі Азова протягом століття.
Дивом збережений витвір фінансової архітектури в гідності скромної величі намагаючись злитися з навколишнім ландшафтом, щоб скромно виконувати свою значну місію.
Світоч знань загублений десь між морем і землею тихого міського передмістя, з якого безпосередньо починалося зародження порту і сучасне життя в гирлі Кальміусу.
Величний особняк, як наочний доказ щедрості української душі, коли можновладці вважали своїм обов’язком піклується про своє місто і його жителів, змінюючи їх на краще заради світлого майбутнього, яке так і не настало.
Середньовічний замок серед химерною буденності міської забудови кінця XIX століття, як доказ існування неординарних особистостей – будівельників міста на Азові в усі часи.
Величний особняк, що ширяє над безкрайніми азовськими просторами, як головний захисник і якір стабільності серед буревіїв людського життя.
Забута історія в обіймах фасадів, що давно не бачили реставрації, як пам’ять про те прекрасне минуле, де не було мороку кровожерного люмпена і кумачевих прапорів, а нове століття обіцяло лише прогрес і віру в світле майбутнє.
Типовий представник торгового братства Маріуполю унікальний в своїх витонченості та історії, від якої досі віє дурманяче-солодким ароматом свіжої здоби в гостро-пряній атмосфері натхненної пекарської праці.
Унікальний для суворого промислового міста архітектурний об’єкт, де ліс був дорим, а тому дерев’яне зодчество не було в честі.
Світоч знань, що перетворився з волі шаленого люмпена на просте вирішення нагальних проблем, коли принцип «відняти і поділити» переважив творчий фактор освідченого майбутнього.
Результат урбанізації портового Маріуполя і перетворення його на майбутнього металургійного гіганта, за якого на протязі ось вже другого століття ламають списи сильні світу цього.
Одне з багатьох в ряду лінійки навчальних будівель міської забудови з відмінними ознаками згідно свого рангу і неповторним романським декором, що виділяють його серед інших.