Величний замок із червоної цегли на одному з пологих пагорбів Дикого поля як вартовий рідної землі, що проніс крізь буремне ХХ століття душу українського лицарства та незламну волю до перемоги. Звичайно, хай хоч і не така давня за часом існування, але повністю відповідаюча людським уявленням про таємниче Середньовіччя, споруда не може бути позбавлена легендарного фльору.
Але підстави для народження легенд завжди криються десь у реальності – так чисельні земельні провали по лінії Замкова гора – Поповський пагорб – Лиса гора породили історію про замкові ходи, яку науковці вперто заперечували ще з радянських часів (казали що то – лише вигадка), посилаючись на імовірну їхню пов’язаність із наявністю в маєтку власної каналізаційної системи та перешкоди у вигляді заплави річки Бурчак.
Хоча в переказах місцевих жителів наявність таємних ходів, що пов’язували всі навколишні три Василівські висоти – то факт, що ґрунтується на спогадах свідків. Зокрема бухгалтер Попових Лущинський, який ще дитиною спостерігав за будівництвом палацового комплексу, наполегливо твердив, що підземелля мали місце бути.
Причому ці льохи-ходи скоріше за все, попри заперечення науковців про відсутність можливості в давні часи будувати такі складні інженерні споруди та ще й під річками, натикаються на незаперечні данні останніх георадіолокаційних даних, які виявили на тому місті на глибині 5-7 метрів зводи пустот невизначеного походження.
Причому старі василівці кажуть, що ходи ті мають набагато давніше походження, а ніж сама садиба Попових, бо були побудовані за казацько-турецьких часів. За відсутності детальних досліджень та розкопок на місцевості підтвердити чи спростувати версію неможливо, але навіть історики-скептики признають наявність у Василівці залишків якоїсь давньої фортеці.
Тому таємничі ходи імовірно дійсно існують, а ось що вони ховають в своїх темних, частково зруйнованих надрах, крізь які за чотири століття пройшла вся історія Східної України – можливо світ ніколи і не узнає. Недарма ж останні приватні власники садиби так завзято відхрещувалися від їхнього існування (можливо там в плетених столітнім павутинням скринях зберігаються їхні скарби, до яких так і не зміг дістатися червоний люмпен), а може золото здобичі козацьких загонів заховане подалі від такої явної для ворогів цілі як Січ, або турецькі паші позабули тут частину награбованого в богатих українських землях.