кухня

Сирники. Смак українського сонця

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-08-2022

Датування почесного приєднання смачнючих сирників до традиційних народних страв української кухні губляться десь серед прадавньої сивини вічно молодого Часу, який майже не лишив нащадкам на згадку письменних джерел про кулінарні вподобання наших пращурів. Можливо, ці сонячні символи лишив на згадку по собі Ярило, коли він поступово відступав у народний український фольклор гнаний безжальною рукою офіційної релігії, однак і зараз тисячі українців віддають йому шану стрічаючи з цими смаколиками світанок нового дня.

Звичайні сирники готуються з домашнього вершкового сиру виготовленого з «незбираного» молока та за смаком можуть бути як солодкими, так і солоними залежно від вподобань. Як добавку в перші кладуть улюблені сухофрукти вимочені в солодкій настоянці чи лікері (родзинки, курага, вишні, сливи, полуниці) чи ядра горіхів-насіння з ваніліном, корицею, лимонною цедрою та неодмінним цукром в якості приправ, а до других – не шкодують різноманітної різаної зелені (петрушка, кріп, зеленого пір’я цибулі) або грибів з відповідними приправами з числа різних видів перцю, паприки, базиліку, сушених часнику чи томатів.

Читати далі »

Довбушева юшка або карпатський бограч

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-07-2022

Смачний, ароматний та дуже поживний він підтримує сили тих, хто живе у високих Карпатських горах, дістатися мальовничих полонин яких коштує чималих сил та енергії. Він повністю відповідає вимогам першорядного завдання традиційної карпатської кухні – максимальне насичення та вітамінізування при відмінних смакових якостях – що ж це, якщо не м’ясо, картопля, перець і томат з різними варіаціями добавок?

І хоча офіційні джерела називають бограч мадьярською стравою, вона є суто надбанням Карпатської Русі-України – адже де в тій Угорщині полонини, на яких в мідних казанах (турецькою «bakraç», що і дало назву страві) готували пастухи свою юшку з м’яса вбитих блискавкою на випасі тварин, попередньо файно вимочивши м’ясо від крові проточною джерельною водою за допомогою вбитих в річкове дно через його кавальчики палів? – А немає їх там.

Читати далі »

Галушки чи ледачі вареники. Традиційна українська кухня

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-02-2022

Цілий день поратися по господарству – не легка праця, а треба ще нагодувати чисельну родину смачною та ситною вечерею, щоб оновити запас витрачених за день сил. Українські господині доволі часто використовували в домашньому повсякденному та святковому меню (здебільшого – вечірньому) традиційну національну страву, галушки чи ледачі (ліниві) вареники, завдяки їхній калорійності та відмінним смаковим якостям при широкій варіативність: від складової першої страви до десерту.

Відмінність одних від других лише в наявності начинки в лінивих варениках, загалом ж склад інгредієнтів (яйця, борошно, сіль, цукор), їхня кількість в готовому продукті залежить від смакових вподобань і варіюється від господині до господині.

Читати далі »

Деруни - маленькі сонечка

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-12-2020

Можливо передісторія дерунів на європейській частині Земної кулі починалась зовсім ні в Німеччині, і зовсім не з картоплі, бо, як свідчать українські легенди, вони були священною їжею українських пращурів, які ототожнювали їх з головним божеством-покровителем всього сущого на землі, великим Хорсом (або Даждьбогом). Готували ці маленькі сонечка з грибів, моркви, цибулі та кабачка…

Хоча документальна передісторія дерунів починається в Європі зразка 1551 року, коли іспанці привезли з Нового Світу небачений до того овоч – картоплю. Правда некмітлива тогочасна публіка не одразу зрозуміла, що з ним робити – в хід йшли його квіти для клумб, дамських капелюшків та чоловічих петлиць, спробувані ж наземні ягоди вишуканим європейцям категорично не сподобались, і тільки після роз’яснень Педро Сьеса де Леона в «Хроніка Перу» надрукованих два роки по тому вона з’явилась на столі спочатку іспанців, а потім заполонила весь континент.

Читати далі »

Вареники - символ місяця

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-10-2020

Вселенське світило, яке дає життя всьому сущому на землі, та його бліда тінь, від якої залежать припливи та відпливи життєвої енергії людей, рослин, океанів – два символи земного всесвіту, дві сторони одного Янусу діаметрально протилежні боки одного цілого: млинці – символ сонця та вареники – місяця. І хоча коріння останніх губляться десь на сході – чи-то в Китаї («цзяо-цзи»), чи-то в Туреччині («дюш-вара») - кожна європейська нація вважає вареники під різними назвами невід’ємною частиною своєї національної кухні.

В Україні ж їхня офіційна історія починається десь з ХІІІ століття (імовірно їх принесли на лезах своїх мечів татар-монгольські руйнівники), а неофіційна – відноситься до християнських часів трипілля. Сліди переплетеності культур досі зберігаються в дитячій лічилці «Еники Беники їли вареники. Еники Беники бумс», яку філологи вважають перекладом з путунхуає древньої шаманської мантри для відкриття третього ока.

Читати далі »

Український борщ

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-02-2020

Найулюбленіша, хоча деякі можуть і посперечатися, та найвідоміша українська національна страва борщ є в меню майже кожної місцевої господині. І хоча вік приготування за різними експертними оцінками рахується століттями (деякі стверджують, що більше п’яти), у кожної з них він неповторно-свій, особливий, приготований за старанно збереженим, передаваним від матері до доньки рецептом.

Дійство приготування борщу від купівлі всіх інгредієнтів до часу додавання кожного з них в процесі куховаріння — то майже магія. Мабуть саме тому борщ завжди в Україні подавали на номінальний обід, бо вважається, що душа небіжчика відлітає до небес разом з його ароматною парою. Тому блюдо це для українців сакральне, сповнене єднального сенсу між поколіннями, членами однієї родини, шановними гостями.

Читати далі »

Український весільний коровай

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-04-2019

Весільний коровай в Україні завжди вважався символ успішності, благополуччя і плодючості майбутньої молодої сім’ї. Саме тому до його приготування підходили з особливою ретельністю від запрошених коровайниць до кожної деталі його приготування, щоб молода увійшла в будинок чоловіка щастям на завжди.

Саме таємниче дійство, яке споконвіку наші предки наділяли магічною силою, починалося з ретельного підбору коровайниць. Для початку відбиралися лише жінки в першому щасливому шлюбі (вдів і розлучених не запрошували). Далі до претенденток пред’являлося вимога мати дитини або декількох дітей. Особливо щасливою вважалася прикмета, якщо в приготуванні весільного короваю брала участь «при надії» (вагітна). Вибір падав на найбільш щасливих у шлюбі хранительниц сімейного вогнища. Кількість їх варіювалося від семи і більше, при цьому за одними прикметами вважалося щасливим непарне число коровайниць, за іншими – парне (майбутня пара буде завжди разом). Часто в дійстві брали участь родичі з обох сторін в якості знака єднання сімей.

Читати далі »