“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
Добряк Сон бін приходить до кожного на благодатній українській землі з великим мішком своїх дарунків-передбачень за плечима та двома помічниками-добрими молодцями обабіч: Дрімотою — праворуч та Позіхотою (Здухачем) ліворуч, щоб забрати із собою душу на невеличкий перепочинок-подорож від метушні земного людського світу з його прикрощами та турботами.
Чотириокий велетень, він дбайливо пильнує дух людини в мандрах поза земною оболонкою, щоб, не дай Боже, не залетів туди, звідки немає вороття. Його ж помічники тим часом оберігають з двох боків земну оболонку, поки душа марить-ширяє десь між двох світів, де минуле стає майбутнім, а тіні пращурів чи нащадків можуть на мить постати з небуття.
