Краса-коcа — то була основа дівочої сила в цьому буремному, сповненому чисельних спокус та небезпек, світі. Ті три священних духовних кореня стійкості, гідності, цілеспрямованості, чистоти, вірності, кохання.., які за відсутності надійного земного захисника та заступника поруч мають допомогли тримати дівочі чесноти попри будь-які життєві обставини. А як знайдеться той, хто стане поруч і навіть ціною власного життя згоден буде захищати її — той й коса вже буде не в нагоді.
На ранок перед вінчанням, коли наречену вбирали до весілля, косу плела обов’язково старша жінка в родині та так плела, щоб «аж моргати важко було», бо вважалося — чим міцніше вузли, тим сильніше та нерозривніше буде подружній зв’язок між молодятами та й сім’я загалом — дружньою. В якості сильного магічного оберегу вплітали часник.
Саме тому на весіллі молодий після повернення з церкви викупав косу молодої у її батьків, що символічно означало передачу обов’язку захищати і підтримувати жінку від батька до чоловіка. Викуп міг бути як в грошовій, так і речовій формі (традиційно голова сім’ї отримував від новоспеченого зятя коштовний і дуже поцінований у українців подарунок — нові чоботі, а теща — нову шовкову хустку). Дійство розплітання викупленої коси займало особливе місце в весільній обрядовості, адже було оповито магічним змістом.
Сам обряд починався з вмощування молодої на лобне місце на лаві чи діжці покритій кожухом (щоб гроші-статки в сім’ї водилися і дітей було багацько). Під ритуальні піснеспіви подружок молодий або молодший брат (обов’язково рідні руки) знімали з її голови весільний віночок з усіма стрічками та підвісами так, щоб на чолі жодної прикраси не лишалося (дівчата вірили — це запорука майбутньої щедрості чоловіка, який в подружньому житті надарує їм нових прикрас). Той весільний віночок ніжно жінка ніжно зберігала перший рік підвішеним на центральному сволоку хати, а потім – в спеціальній скрині чи шухляді до кінця життя на щастя та вдачу.
При розчісуванні розплетеної коси обсипати льоном, щоб завжди був вдосталь в її господарстві. Для весілля на заміну дівочої коси молодої виготовляли кіску з льону, яку густо прикрашали магічними обереговими квітами, травами, стрічками.
Перший день та лляна коса прикрашала древко за спинами молодят чи була підвішена до центрального сволока над їхніми головами. А на другий — дружко з тим прикрашеним куделлю древком танцював навколо молодят під час їхнього першого танку, наприкінці якого молода підпалювала лучиною ту копію своєї дівочої коси на знак магічного переходу в статус одруженої жінки.
Той танок молодиця продовжувала вже з дружком, який передавав їй ту палю з палаючою косою, натомість отримавши її останній «дівочий поцілунок». Танок той молодої тривав допоки лляна краса в її руках повністю не перетворювалась на попіл, що за прадавніми українськими віруваннями служив сильним магічним оберегом від нечистого (тому його залишки зазвичай змітали та зсипали під ґанок, щоб «щоб чорт не міг ступити на поріг хати»).
Після розплетення коси на весіллі чоло молодої покривали хусткою — так вона ставала «покриткою», статус який закріплявся після першої шлюбної ночі. З цього моменту молодиця за українськими традиціями мала заплітати дві коси, як всі заміжні жінки (перша символізувала дівоцтво, друга — заміжнє жіноцтво).