Історія

У ті далекі часи, коли Свірж як територіальна одиниця лише починав своє існування, а твердиня в його центрі була покликана забезпечувати мир і порядок на оточуючих землях (середина XV століття), ні про яку естетичну сторону звичайно ж мова не йшла – замок являв собою сірі потужні стіни з вузькими амбразурами, що здіймалися над оголеною горою Белз в оточенні ставів, боліт і водяного рову.

Лише з закінченням середньовічного періоду війн і смут, коли замок його новим власником Ігнатієм Олександром Цетнером (1728 – 1787) розглядався вже як показник соціального статусу аристократичного прізвища, а не тільки як фортифікаційна одиниця, на перший план виступила художня складова архітектури. Тоді-то для додання завершеності вигляду свірзький перлини вперше і стало питання про розбивку на прилеглій території в шість гектарів англійського парку, який був покликаний не тільки скрасити дозвілля своїх панів, але і послужити підмогою домашньому господарству (планувалася висадка фруктових дерев і овочевих грядок).

Починання знайшло гідне втілення, хоча і не в повному обсязі (парк розкинувся на площі вдвічі менше запланованої), і вже на початку XIX століття уся замкова гора була закутана щільним зеленим покривалом екзотичних дерев затягнутим густою мережею звивистих доріжок, кожен поворот яких відривав новий дивний для очей краєвид.

Черга часто змінюючих один одного власників замку починаючи з 1840-х мало вплинули на загальний стан його зеленого намиста, хоча були періоди, коли йому приділялося недостатньо або він взагалі був позбавлений належної уваги.

Але винагорода за всі роки байдужості до Свірзького парку не змусила себе довго чекати, з’явившись в особі передостаннього приватного власника маєтку – Роберта ла Мезан-Салянса (1869-1930), який вдихнув у парк нове життя, двічі відродивши його з небуття: спочатку відновивши і розширивши після придбання (початок ХХ століття), а потім згладивши жахливі наслідки бойових дій Першої світової війни (1920-ті).

Хазяйська рука останніх власників Комаровських за допомогою найманого садівника, який жив тут же при парку, підтримувала зелене убрання в серці Свіржа в порядку (вздовж центральної алеї були встановлені кам’яні лави, а доріжки пристосовані для кінних прогулянок) аж до початку Другої світової (1939 рік), коли галицькі землі були зайняті СРСР, і приватна власність на землю скасована.

Останній період занепаду замкового парку Свіржа, після якого він не оговтався досі, став одним із жахливих наслідків Другої світової, коли одна частина дерев, не беручи до уваги цінність порід, була вирубана, інша – загинула з природних причин і не була замінена; доріжки заросли самосівом, а архітектурні деталі були розібрані на будівельний матеріал.

Ось так в забутому і покинутому колись улюбленому дітище Цетнера доживають свій вік вікові дерева давно не зворушені рукою майстра, щоб одного дня відродити до життя колишню пишність зеленої перлини біля підніжжя замку.

Архітектура

Скельна вапняна підошва півострова гори Белз в оточенні ставів, утворених річкою Свірж, стала благодатним грунтом для планів щодо створення на його схилах англійського парку з екзотичними для даної місцевості породами дерев і чагарників, а так само фруктового саду з південної сторони замку (XVIII – XIX століття).

Саме томому ландшафтний дизайн за рахунок частих зміни видових декорацій, де поляни замінювалися заростями, а вид на став – хрестами Успенського костелу на відносно невеликій площі створював ілюзію багатою живої картини, відкриваючи з кожним поворотом численних доріжок новий захоплюючий вид.

На початку ХХ століття центральна алея Свірзького парку (від фортеці до храму), все також потопаючого в зелені акацій, дубів, в’язів і сосен, придбала французьких рис: рівні ряди дерев, симетричні клумби, лавки і тенісний корт. Ось тільки оборонний рів, як і підземний хід до Успенського костелу вже тоді стали історією, та східна вежа ступила на шлях свого руйнування.

Зараз же від колись посипаних гравієм доріжок залишилися лише спогади як і від живописного різноманітності зеленого розмаїття – рідколісся хвої і старих дубів лише в загальних рисах нагадує колишню пишність, зберігаючи чарівний шарм часу у плетиві гілок, баштових руїнах і тиші засипаного тунелю.

Додаткова інформація

Місце знаходження: Україна, Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Свірж.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Н02 (Львів – Тернопіль) через Перемишляни (Т1417) або Н09 (Львів – Івано -Франківськ) через Бібрку, а далі по дорозі Т1411 до Свіржа (прямує вздовж Свірзького ставка, на берегах якого розташована зелена перлина).

Громадським транспортом – маршрутним таксі зі Львова, прямуючих через Свірж, а потім пішим ходом 5-10 хвилин до Свірзького парку.