“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Уламок старої патріархальної Полтави, як нагадування про колись жвавий торгівельний міський центр, що залишився лише тінню пожовклих світлин та уривках задокументованих спогадів півторасотрічної давнини, яким випадково пощастило пережити всі випробовування безжального Часу.
Одна з тисяч та єдина в своїй неповторності перлина української торгівельної архітектури зразка кінця XIX століття, як часточка розгалуженої мережі храмів бога комерції Гермеса, яка своїми путами щільно охопила весь світ.
Довгоочікувана п’ятниця-красуня, що зваблює серце і розум солодкими обіцянками блаженного відпочинку, коли на два вихідних дня нарешті має зупинитися всесвітній поспіх та метушня «щурячих перегонів», щоб світ зміг насолодитися тем великим даром Небес, що зветься Життям. Прекрасна, як сама Доля, вона приносить в дім спокій благополучного завершення справ.
П’ятий день робочого тижня за українськими народними повір’ями не можна було після захід сонця мити посуд, бо недоброзичливці пліткуватимуть за спинами («язиками, як мисками-ложками гримати»); натомість вдалим будуть сватання («засватається навіть свинячий пастух») та зачинання будь-яких добрих справ, а сни проти п’ятниці, як кажуть – пророчі і неодмінно втіляться в життя до найменших дрібниць.