Історія
Народжений в 1915 році на підмостках «Тернопільських театральних вечорів» талановитою рукою українського режисера Леся Курбаса (1887 – 1937) за підтримки своїх партнерів по сцені з львівської «Руської бесіди» перший театр Тернополя став промінцем надії в непроглядній темряві жахливих бойових дій Першої світової війни для жителів міста, а прем’єра «Наталки Полтавки» І.П. Котляревського 18 жовтня того ж року в залі по вулиці Князя Острозького 11 – їх життєствердним гімном.
Перший приголомшливий успіх передрік храму Мельпомени велику долю – c запаморочливою швидкістю з закулісся з’являються все нові постановки з талановитими акторами в образі яскравих персонажів, оживлені за помахом руки починаючих зірок української режисури. Пройде зовсім небагато часу і імена Соломії Крушельницкой і Теофіля Димчука, Марії Заньковецької та Януарія Бортника, Софії Стадникової та Івана Франка стануть відомі далеко за межами рідної країни.
Але війна все ж внесла свої корективи – більше року (до листопада 1916-го) театральні підмостки використовувалися для інших нагальних потреб (військові казарми), щоб відродиться до життя в царстві Мельпомени спочатку в якості притулку Театру мініатюр, а потім знову прийняти в свої обійми «Тернопільські театральні вечори» (8 квітня 1917 року), і знову зникнути у вирі часу на роки.
Подальша ж доля майбутнього тернопільського театру загубилася вже десь в глибинці Сумської області – невеликому містечку Охтирка, де зусиллями молодих ентузіастів з місцевих жителів 8 грудня 1930 року був створений самодіяльний пересувний театр ім. Шевченко, колектив якого в лічені роки стає професійним завдяки приходу П. Фоменко, Г. Слуцкой, А. Коляди та інших майстрів сценічного жанру.
У той же час 1939 рік, на ряду зі змінною підданства на радянське, підносить Тернополю новий подарунок – відтворений міський драматичний театр ім. Франка, хоча наступні п’ять років його робота обмежується мініатюрами, скетчами, одноактними постановками… Лише після закінчення активної фази Другої світової на галицьких землях (липень 1944 року) царство Мельпомени вступило з усією повнотою в свої права.
Магічне число вісім в життя міського театру Тернополя знову зіграло свою роль в квітні 1948-го, коли під одним дахом реконструйованого спортивного комплексу «Сокіл» об’єдналися колектив з Охтирки, який після тривалої реорганізації трьома роками раніше перебрався з Чорткова, і частина місцевої трупи, що досі діяли порізно. Нове творіння отримало назву Обласного українського музично-драматичного театру ім. Шевченко.
Популярність, що принесла в 1953 році тернопільському драматичному друге місце в списку кращих республіканських професійних театрів, забезпечила колективу і новий дім – в 1957-му було завершено будівництво його нинішнього будинку в самому центрі старого міста по бульвару ім. Шевченко.
Розвиваючись рік від року, храм тернопільської Мельпомени не тільки завойовував все нові серця своїх шанувальників розширенням репертуару і підвищенням класу гри, але здобув собі телевізійної слави в 1970-х, випустивши на екран за сприяння львівського телебачення два фільми-постановки «Дай серцю волю» і «По щучому велінню».
Так що, не дивлячись на всі перипетії непростого останнього десятиліття ХХ століття, театр зі славним минулим не тільки вистояв, а й зміг відродити ті давні «Тернопільські театральні вечори», які лягли в основу його існування (1999), а також налагодити міцні міжнародні зв’язку (Великобританія, Македонія, Польща, Сербія).
Звання ж академічного, присвоєне йому у 2000 році, стало по праву заслуженою нагородою за всі труди творчого колективу з давніми традиціями. І на зорі нового тисячоліття Тернопільський обласний академічний драматичний театр ім. Шевченко так і продовжує радувати своїм мистецтвом своїх шанувальників.
Архітектура
Побудована в стилі еклектики, як вищої точки розвитку класицизму, театральна будівля на бульварі Шевченко успадковує всіма канонами цього напрямку мистецтва: масивний фронтон над восьмистовпною колонадою коринфського ордера, велика кількість ліпних елементів, симетричність основних компонентів, стрункі ряди прямокутних вікон, співзвучні оформленню колон пілястри між п’ятьма центральними входами і віконними секторами, ажурна балюстрада даху…
Колективу його архітекторів у складі І. Михайленко, В. Новіков, Ф. Чорновол вдалося втілити всю велич і піднесеність духу Мельпомени в досить невеликому (30м х 63м) периметрі в самому центрі Тернополя на перетині скверу ім. Пушкіна і бульвару ім. Шевченко, при цьому вмістивши два зали (на шістсот і вісімдесят місць) та репетицій майданчик для шістдесяти людей.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м Тернопіль, бул. Шевченко, 22.
Офіційний сайт http://www.theatre.te.ua/
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) або Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) або Н02 (Львів – Тернопіль). По місту вздовж центральної вулиці, прямуючої через місто (Бережанська / Російська / Степана Бандери), до початку пішохідної зони бульвару Шевченка, що закінчується біля театру ім. Шевченко.
Громадським транспортом до з-д вокзалу Тернополя, а потім пішки 5 хвилин вздовж вул. В’ячеслава Чорновола до Драмтеатру.