Річка Горинь

Історія

Річка Горинь у Тернопільській області біля Вишнівця Річка Горинь біля Вишнівця

Родючі багаті дичиною лісисті береги, багаті рибою чисті води і зручні місця для розбивки табору – чи це не місця обітовані для людей не навантаженних багажем знань і вимог цивілізації. Саме своїми вдало зёэднаними воєдино природними особливостями Горинь вабила кочівників ще епохи пізнього палеоліту (12 – 10 тис. Років до н.е.), про яких залишилася у віках пам’ять у вигляді стародавніх стоянок та курганних поховань.

Настане час неоліту, і на берегах річки з’являться перші поселення, залучені покладами гончарної глини, яка з 9500 років до н.е. на тисячоліття стане в одному ряду з річковим промислом і землеробством на розораних прибережних ділянках однією з рушійних сил розвитку регіону.

Цей період заклав у долині Горині, розташованої на стику декількох культурних регіонів, основи трипільської культури (VI – III тис. до н.е.), саме північно-західне поселення якої у села Бодаки з його виявленими під час обстеження кремінними знаряддями праці, отриманими способом розщеплення, та майстерні з їх виготовлення, розсипним керамічним посудом, прикрасами з міді та кістки досі вражає фахівців. На поточний момент його вважають єдиним відкритим енеолітичними осередком в Східній Європі.

З виникненням Київської Русі наприкінці IX століття землі Західної України відкрили нову сторінку своєї історії повну смут, воєн, інтриг і змов в боротьбі за володіння родючими землями. Басейн Горині не став винятком – на її берегах одне за одним з’являються укріплені слов’янські поселення з переважно сільськогосподарським укладом життя (про що свідчить знайдені при нечисленних покищо археологічних дослідженнях матеріал).

Польський період, що настав після остаточного поглинання Галицько-Волинського князівства королівством в 1349 році, приніс собою одній з приток Прип’яті величні замки аристократії пізніше перетворені на палаци, деякі з яких (в Вишнівці та Острозі) побачили світанок нового третього тисячоліття.

Вид на річку Горинь із Замкової гори Вишнівця Вид на річку Горинь

Заплава Горині в болотистій своїй частині багата болотними рудами, використовуваними аж до початку XVIII століття для виплавки заліза кричним способом, стала невичерпним їх джерелом, і хоча досі по її берегах знаходять залишки тих печей, металургійним центром у всі часи вважалося нині покинуте село Дорогоща.

На початку ж XIX століття на річці з’являються кілька шлюзів (села Кзлин, Олександрія, Тучин), що перетворює її в судноплавну і змушують владу до будівництва декількох пристаней на цій ділянці. Настільки зручне удосконалення проіснувало майже півстоліття, і було розібрано в 1858-му у зв’язку з ветхістю.

Крім того, що традиційно річка була джерелом хліба для прилеглих селищ: так водяні млини були встановлені в Нетішині, Славуті і Ташки, вона ж стала джерелом енергії для паперових фабрик, які масово з’являються в XIX столітті на відрізку між селами Ташки і Сільце; а також завдяки все тим же гончарним глинам, які призвели сюди перших поселенців, були організовані кілька гончарних центрів і фаянсові заводи в Славуті, Хоровиці і Білотині.

У міжвоєнний період ХХ століття біля села Нетішин була споруджена гідроелектростанція, яка з перервами працювала аж до 1964 року, коли була закрита за непотрібністю, адже менш ніж через півтора десятка років трохи вище за течією її замінили два блоки атомної електростанції.

А рік потому (в 1978-му) природа немов вирішила покарати людину за байдуже і згубне для місцевої флори і фауни ставлення до себе – басейн річки різко обмілів через пониження рівня ґрунтових вод. Так що зараз колись повноводна Горинь являє собою зовсім інше видовище.

Багате історичне минуле цих берегів манить своїми таємницями на Тернопільщину дослідників з моменту становлення археології як науки, але наполегливу увагу наукові почали виявляти до цієї унікальної в своєму роді породної перлини лише з 1998 року, поповнюючи результатами своїх розкопок музейні колекції по всій Україні.

Архітектура

Стави в районі Вишнівця на річці Горинь Ставки на річці Горинь

Перш ніж стати правою притокою річки Прип’яті Горинь покриває від свого витоку майже 660км з далеких білоруських земель через три українські області. Більша частина її величезного забезпеченого двома десятками приток, найбільший з яких Суч, басейну в більш ніж 27650км² розорана (60%), а широколисті і хвойні ліси займають лише 2000км² переважно на крутих схилах.

Починаючи свій шлях у Волинсько-Подільській височини з піками річка потрапляє в заболочену частину низинної рівнини Полісся (перепад висот – 218м). Звивисте її не глибоке в основному (1,4 – 2,5 м, місцями до 11м) русло завширшки сягає 10м. При цьому долина блакитної артерії – цілий світ з невеликими струмками, озерами, водоспадами і лабіринтами, де водиться 34 види риб і кілька десятків водоплавних птахів.

Додаткова інформація

Місце розташування: Україна? Хмельницька обл., Тернопільська обл., Рівненська обл.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е 85 (М 19) (Сірет – Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін).

Виктория Шовчко