Історія
Коли в середині XIX століття віками спочиваюча на регресивних принципах кріпосного права Російська імперія стала у межі свого існування і урядом була вибрана тактика ослаблення жорстких патріархальних правил, одним із заходів щодо зниження напруги в суспільстві став шанс на отримання освіти для жіночої його половини, яка хоч якось зрівнювала слабку стать в правах з чоловіками.
Одне за одним на неосяжних просторах країни під скіпетром двоголового орда з’являються жіночі навчальні заклади. У Волинській губернії перша ластівка освіти для прекрасної половини людства з’явилася в 1864 році, нею стало перше жіноче училище для тридцяти дівчаток духовного звання під патронатом майбутньої імператриці Марії Федорівни (1847 – 1928).
І хоча училище передбачало викладання широкого спектра предметів, на ділі все зводилося до елементарних наук і богослов’я, світські ж уроки страждали поверхневим викладанням, а українські література та традиції і зовсім перебували під суворою забороною. Не сприяло поліпшенню освіти, не дивлячись на імениту покровительку, і нестача викладацького складу, який був повністю укомплектовано лише через більш ніж два десятиліття після організації навчального закладу.
Величезні витрати на допомогу опікуваним імператрицею Марією навчальним закладам змусило царюючу персону відмовитися від їх значної частини на користь церкви. Свій статус Волинське жіноче училище в Житомирі змінило на єпархіальне в 1872 році, а ще через чотири роки у нього з’явився власний храм на славу Введення Пресвятої Богородиці в храм.
Лише в кінці XIX століття ситуація в першому житомирському жіночому навчальному закладі почала змінюватися на краще: в 1881 році на його базі була організована зразкова школа з формування педагогічних навичок, що дозволило набрати повний викладацький склад в 1889-му, а в 1909 до програми ввели фізкультуру та гігієну.
Ось тільки на шляху поступового прогресу системи освіти встала деструктивна радянська влада, яка захопила владу в Житомирі в 1919-му – жіноче училище було закрито, а в його класах розкотилася гучною луною важка хода майбутніх червоних командирів школи організованої Миколою Щорсом (1895 – 1919).
Закладені в перші роки існування радянської влади основи кузні військових кадрів для радянської армії продовжували своє існування в стінах колишнього житомирського жіночого училища і в роки після Другої світової війни, коли тут розмістився 25 гарнізонний Будинок офіцерів, який знаходиться з приймальнею командиру 8-ого армійського корпусу тут і понині, хоча з набуттям Україною незалежності частина приміщень і була пристосована під потреби самостійних гуртків і секцій. Так що зараз будівля – своєрідний міський культурно-спортивний центр, який збирає під своїм крилом чималу кількість городян.
Архітектура
Асиметрична п-образна в плані будівля житомирського Будинку офіцерів з більш широким західним крилом і напівкруглою в плані прибудовою в східному торці основного розташованого вздовж вулиці Пушкінській обсягу являє собою типового представника адміністративно-соціальної архітектури неокласики у всій її красі другої половини XIX століття.
Зовнішній декор колишнього жіночого училища представлений в витриманому зваженому ключі: декоративний розірваний фронтон над головним входом, замковий камінь прямокутних віконних прорізів першого ярусу і арки – другого, раскрепованний лобовий карниз, ризаліт центрального входу, сандрики бічних отворів, рустовані пілястри і геометричне оформлення підвіконного простору при ізюминці-напівкруглої прибудові зі сходу створюють єдиний ненав’язливий гармонійний вигляд громадської будівлі.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Пушкінська, 27.
Посилання
- Етимологія. Радник проти миру
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Е40 (Городок – Броди – Рівне – Бориспіль – Полтава – Харків – Слов’янськ – Луганськ) або М21 (Житомир – Бердичів – Вінниця – Жмеринка – Могилів-Подільський), які через Житомир проходять по вул. Великій Бердичівській. Далі прямувати: вул. Старий Бульвар – вул. Пушкіна, де розташований місцевий Будинок офіцерів.
Міським транспортом, прямуючим уздовж Великої Бердичівської до зупинки «Старий бульвар», за яким – один квартал до перетину з вул. Пушкіна, на якій розташована будівля духовного жіночого училища.