Історія
Пізнє середньовіччя – колиска видатних імен вчених і творців, котрі відкрили нову сторінку світової історії науки і культури, за лаштунками якої скромно стояла чернеча братія зберігачів криниці світових знань. Їхній внесок у справу накопичення, систематизації, збереження і передачі накопичених людством парадигм був на кшталт відчиненню дверей для тих, хто був готовий, не дивлячись на труднощі, йти тернистим шляхом пізнання.
У кременецькі ж землі просвіта прийшло рука об руку з ченцями єзуїтського ордену за активної фінансової та адміністративної підтримки братів Корибут-Вишневецьких Януша Антонія (1678 – 1741) та Михайла Сервація (1680 – 1744), спільними зусиллями яких в 1745 році в самому серці міста за проектом архітектора цього католицького ордена Павла Гіжицького (1692 – 1762) з’явився величний ансамбль Колегіуму (будівництво тривало тринадцять років). Причому останній з братів, хоч і не побачив всієї прекрасної досконалості закінченого творіння, вважався фундатором цього навчального закладу, подарувавши йому (крім 154 911 флоринів коштів на будівництво) на правах вотчини свої маєтки Окнини і Руду Шляхетську.
Однак булла папи Климента XIV (1705 – 1774) про розпуск і заборону єзуїтів від 1773 року поставили Колегіум Кременця за межею існування, почавши за розпорядженням Варшавської Комісії народної освіти писати його історію в якості цивільної установи. Так вже в 1787 році в класах розмістилися повітове училище, архів і канцелярія, а також парафіяльний притч костелу Святого Духа і аптека.
З переходом Волині в російське підданство після розпаду Речі посполитої (1793) та присвоєнням місту статусу повітового (1796) у світоча знань з’явився новий пропольськи налаштований впливовий покровитель в особі Адама Єжи Чарторийського (1770 – 1861), якому чималу допомогу надавав генеральний візитатор Київської, Волинської та Подільської губерній Тадуш Чацький (1865 – 1813).
Саме їхніми стараннями в будівлях комплексу, подарованих царської милістю Олександра I (1777 – 1825) для навчальних цілей, у присутності римо-католицького єпископа Каспера Цецішевского при великому скупченні місцевої аристократії 10 жовтня 1805 року була відкрита вища Волинська гімназія.
Її десятирічна система (сім класів, з яких перші три були розраховані на два роки навчання) включала курси з математики, механіки, архітектури, фізики, хімії, креслення, географії, ботаніки, історії, закону Божого, садівництва, політекономіки, права, мови з її літературою (польська, французька, німецька, латина, грецька, російська), а так само військово-фізичного виховання у вигляді уроків плавання, фехтування і верхової їзди.
З матеріально-технічної точки зору гімназія завдяки чималим коштам благодійників (тільки фундуш Чацького становив величезну суму в два з половиною мільйони злотих) була відмінно укомплектована: бібліотека в п’ятдесят тисяч книг (у тому числі із зібрання польського короля Станіслава Августа, княгині Теофілії Сапеги, генералів Кутузова і Дерфельдена); чудово оснащений фізичними і математичними інструментами кабінет природознавства; багата колекція мінералів і зоологічних експонатів, даровані російським імператором Олександром I та коронним маршалком Мошинським; обширне нумізматичне зібрання грецьких і римських монет і медалей; хімічна лабораторія; склад моделей машин і землеробських знарядь; манеж для навчання їзди верхи; кузня і аптекарський город.
Рівень підготовки в даному навчальному закладі був настільки високий, що вже в 1807 році на його базі було створено окремі школи геометрів і механіків, а також під керівництвом Діонісія Міллера (1762 – 1853) закладено розкішний ботанічний сад і організована астрономічна обсерваторія.
За задумом головного фундатора Т. Чацького, для здійснення якого він не пошкодував а ні коштів, а ні сил, гімназія повинна була перетвориться у Ліцей. На шляху вставала лише одна перешкода – брак навчальних приміщень. Проблему допоміг вирішити тодішній міністр освіти російської імперії Петро Завадський (1739 — 1812): результатом його протекції стало царське волевиявлення від 13 липня 1807 року про передачу світочу освіти Кременця приміщень розташованого поруч Богоявленського монастиря.
Проте, до щасливої миті втілення заповітної мрії Тадеуш не дожив – гімназія отримала статус Ліцею лише 16 січня 1819 року, ставши головним центром науки та освіти південно-західній частині країни.
Вся праця по створенню елітного навчального закладу пішла прахом після провалу польського повстання 1831 року, яке підтримала більша частина викладацького складу та учнів – Ліцей був закритий в 1833-му, а його безцінні фонди разом з не підтримавшими народне обурення стали основою новоствореного Київського університету святого Володимира.
Кременецькі класи пустували недовго, і вже через чотири роки (6 квітня 1836 року) в куплені за двісті тисяч навчальні корпуси офіційно в’їхала Волинська духовна семінарія з шестистам послушниками, яка раніше розміщувалася в місті Ганнополі. Окрім зручних приміщень їй в числі іншого дісталася велика частина майна колишнього Кременецького ліцею.
Проіснувавши під цим дахом до 1902 року семінарія поступилася місцем Волинському Віталіївському єпархіальному жіночому училищу, сто сорок вихованок якого вивчали всі ті ж предмети, що викладалися і в Колегіумі з тією лише різницею, що чоловічі механіку, фехтування та їзду верхи замінили більш жіночі: спів, дидактика і ручна праця.
А 27 травня 1920 року після відновлення контролю Польщі над волинськими землями в ці стіни повернувся оновлений Ліцей, що поселив під своїм кровом цілу низку освітніх установ: семикласну і сільськогосподарську школи; гімназію Т. Чацького, що стала родоначальницею природного та гуманітарного ліцеїв; вчительські гімназію та ліцей; ремісничі школи і курси в розташованих поруч селах. Як і його однойменний попередник він став культурним центром краю, адже тут крім іншого діяли самодіяльний театр, оркестр, фотостудія.
Друга світова почалася для Волині з входження радянських військ. Зовсів інші вимоги громадської освіти, міністерству якої був підпорядкований Ліцей, внесли свої корективи не тільки в навчальний план, але у всю структуру світоча знань, коли на його базі 12 квітня 1940 року був створений Кременецький державний учительський інститут.
Інтервал в заняттях внаслідок окупації зайняв три роки, а після відновлення мирного життя 1 вересня 1944-го класи знову наповнилися веселим шумом голосів майбутніх педагогів.
Не осоромивши пам’ять своїх попередників у лічені роки інститут завоював величезну популярність і збільшив кількість своїх студентів до трьох тисяч, що стало причиною його переводу до обласного Тернопіля (1969), де на його базі було створено нині діючий Національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка.
У стародавніх же корпусах розмістилося Кременецьке педагогічне училище, яке отримало ім’я Тараса Шевченка, яке через два десятиліття змінило вивіску на коледж (1991). Ось тільки століттями просочена духом просвітництва атмосфера знову сказала своє вагоме слово, і вже 26 липня 2002 року тут був утворений Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Шевченко, який і нині щороку випускає у світ творців душ майбутніх поколінь.
Архітектура
Архітектурний центр міста біля підніжжя відрога Карпатських гір з древньою твердинею на вершині – комплекс колишнього єзуїтського монастиря – являє собою два примикаючі з півночі і півдня до нартексу костелу Преображення Господнього навчальні корпуси з невеликими відгалуженнями, що утворюють курдонер перед головним східним фасадом і двір в західній частині.
Оформлені в стилі пізнього бароко фасади колишнього Колегіуму розбиті на «дзеркала», центральним акцентом яких є вухаті лиштви вікон з домінуючим замковим каменем, що являють собою контраст в внутрішньою аскетичністю комплексу. Балюстрадна ж огорожа курдонер з декоративними вазонами і кованим ажуром решітки підкреслює нижній ярус комплексу, а прибудовані до його внутрішніх кутів восьмигранні вежі під шатровим дахом візуально спрямовують обсяг у височінь.
Внутрішнє коридорне планування складених з нашарування двох-триповерхових обсягів спроектованих з урахуванням монастирських потреб будівель під двосхилим дахом через століття пронесло свою первозданну аскетичну красу і раціональність, що дозволило протягом століть використовувати їх приміщення під системою хрестових склепінь в навчальних цілях.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м Кременець, вул. Ліцейна, 1.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Величний Кременець
- Історичні факти. Артерії середньовіччя
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) або Е40 (М06) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий). По Кременцю вздовж центральної вулиці О. Ольжича – Дубенська – Т. Шевченка – Вишневецька, в центрі якої розташований комплекс колишнього Колегіуму.
Громадським транспортом з Тернополя / Дубно до міста, в старому центрі якого знаходиться Кременецький ліцей.