Історія

Будь-яке середньовічне європейське місто починалося насамперед з високою оборонної стіни як запоруки безпеки і мирного сну його жителів за часів, коли татарський смерч чи домагання чергового ненаситного сусіда будь-якої миті могли поховати хиткий мироустрій населеного пункту разом з його мешканцями.

Зірка Дубно зійшла з грамотою великого князя литовського Ягайло (1462 – 1534) від 4 листопада 1386 року на жалованіє Острозького округу з усіма землями і населеними пунктами Федіру Острозькому (1360 – 1446), який вибрав для споруди одного з оплотів оборонного ключа закрут Ікви.

Але до статусу міста йому ще буде далеко: спочатку повинен буде з’явиться в 1492-ому кам’яний замок на додаток до дерев’яно-земляних укріплень, щоб 3 червня 1498 року Олександр Ягелончик (1461 – 1506) вписав Дубно в реєстр великих населених пунктів своєї держави.

Однак на цьому вдосконалення лінії міських укріплень не зупинилася – так на рубежі XV – XVI століть на в’їзді з боку серця волинських земляний вал прорізала кам’яна двох’ярусна з льохами вежа Луцької брами (згідно документальних свідчень в 1608-му вона вже існувала), вступаючи за зовнішню лінію західній частині вала вона була головним опорним пунктом захисників з найбільш вразливого напільного боку і при цьому виконуючи функції митниці.

Під час модернізації лінії міських укріплень під керівництвом майстра львівського цеху кам’нярів Якуба Мадлайна за договором з Олександром Заславським (1589 – 1629) від 24 квітня 1623 роки за один сезон над вежею надбудували третій ярус з бійницями, що на ряду з потужними зведеними до 1620-ого стінами монастиря бернардинів перетворило західний вузол на неприступну твердиню.

З втратою Дубно своєї стратегічної цінності в 1785 році його Луцьку браму було перебудовано для перетворення на одного з нічим не примітних міських представників (була закладена західна в’їзна арка, розтесано віконні прорізи) з оминаючою його з півдня магістраллю. Тут розмістилося дві масонських ложі, одну з яких будучи намісником ордена в Малій Польщі очолював власник міста Михайло Любомирський (1752 – 1825).

Після другого приходу Польщі на західноукраїнські землі після Першої світової війни ХХ століття потужні стіни колишньої твердині вподобав під свої потреби військовий комісаріат республіки, який потіснила німецька в’язниця для цивільного населення під час Другої світової.

За радянських часів влада пристосувала цю будівлю під адміністративні потреби, а з набуттям Україною незалежності в 1991-му в її історії почався період метаморфоз (бар, магазин ритуальних послуг, монастирська дідивщина), підсумком яких стало отримання Луцькою брамою офіційного статусу однієї зі складових Дубненського заповідника, який поступово повертає перлину фортифікаційного зодчества до життя (з’явився атиковий пояс, відновлена західна арка).

Архітектура

Спочатку двох’ярусна складена з пісковика (пізніше надбудований цегляний третій) вежа центральної Луцької брами на західній околиці старого Дубно представляє собою своєрідний тип барбакана, що складається з невеликого зверненого до напільного боку для збільшення флангового обстрілу овалу (завширшки 5м) під захистом глибокого водяного рову із зовнішнього боку та витягнутого колись прихованого земляним валом прямокутника (15м х 10м).

Під будівлею розташовуються великі льохи згідно однієї з гіпотез пов’язані підземним ходом із замком. Товщина стін (частиною армовані дерев’яними зв’язками) поярусно зменшується утворюючи уступи для дерев’яних конструкцій обхідних галерей. Раніше на рівні першого ярусу будівлю наскрізь прорізав арковий тунель, по боках від якого розташовувалися приміщення і відходив сходовий марш на верхні поверхи. Із зовнішнім світом брама з’єднувалася підйомним мостом.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Данила Галицького, 32.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е40 (М19) (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Кременець – Тернопіль – Чернівці), яка проходить через місто по вул. Замковій до резиденції Любомирських, а потім повернути на вул. Данила Галицького, що проходить поруч з Луцької вежею.

Громадським транспортом до Дубно, а потім два квартали по вул. Д. Галицького до колишніх центральних міських воріт.