Історія
Курдонер парку в Старому Мерчику
Як можна точно визначити вік парку, якщо природа століттями творила диво незайманих слобожанських лісів, які людина своєю рукою лише кілька ушляхетнив на свій смак, та й посадку якого за численням дерева або чагарника можна вважати точкою відліку його народження – сказати складно.
З сухих цифр офіційних даних можна зробити висновок про те, що на момент володіння Мерчиком Федіром Владимировичем Шидловським (- 1719) та існування його дерев’яного палісаду роботи з облаштування навколишнього зеленого оздоблення навряд чи проводилися, адже у зв’язку з постійною татарською загрозою нагальною проблемою була, в першу чергу, безпека, а не естетика. Так що до 1713-го, коли село разом із полковницьким укріпленняим було зметено нападом кочівників з Криму, парку як такого тут не існувало.
Старомерчиковській парк
Правонаступницьтво маєтку на Мокрому Мерчику племінником опального через царську немилость генерал-майора – Лаврентієм Івановичем Шидловським (1687 – 1735) (імовірно 1708 або 1711) та практично повне знищення комплексу в 1713-ому змусили нового господаря потурбуватися облаштуванням нової садиби, а стабілізація ситуації на східноукраїнських землях усунули необхідність в доданні їй оборонних рис.
Так що нове творіння слобідської архітектури, вперше зафіксоване на сторінках історії в описі від 1724 року, вже є справжнім маєтком зі обов’язковим атрибутом у вигляді парку його оточуючого. Мабуть це і змушує деяких фахівців датувати зелену перлину саме цим роком, хоча в документах вказується, що на той момент вона була вже «цілком облаштована».
Алеї парку Шидловських
Масштабна реконструкція 1776-1778 років ініційована Григорієм Романовичем Шидловським (1752 – 1820), для якої все споруди комплексу були розібрані до фундаменту, не могла не торкнутися і парку в Старому Мерчику – для гармонізації з основним стилістичним напрямком нового ансамблю (Луї XVI) його безпосередньо примикаюча до палацу частина була вирішена в регулярному (французькому) ключі, а загальна площа збільшилася до п’ятдесяти гектар.
Причому автором всіх паркових архітектурних елементів був Олександр Олександрович Паліцин (1749 -1816). Хоча чи був він творцем загального вигляду зеленої перлини з трьома штучними озерами, чи використовував вже готовий матеріал – достеменно невідомо.
Протягом першої половини XIX століття риси парку, як і садиби в цілому, залишалися практично незмінними, хоча кожен з його господарів з роду Шидловських та Орлових-Денисових привносив в них щось своє.
Нижній став парку
Купівля Старого Мерчика як комерційного проекту Євгеном Михайловичем Духівським (1835 -) в 1871 році позначилося на цінності зеленого обрамлення комплексу вже через кілька років: йому менше приділяється уваги і коштів, поступово руйнуються унікальні споруди, а меморіальна частина з могилами колишніх господарів і зовсім перетворюється в звалище. Так що гідний вигляд перлини царства Флори підтримувався лише на припалацевій території.
Дві світові війни ХХ століття і окупація України кривавими радами, що розмістили в стінах колишньої полковницькими резиденції ветеринарний технікум, практично знищили творіння садово-паркового мистецтва загублене в глибинці Слобожанщини. Весь його унікальний малюнок рік за роком методично стирався всесильною природою, що відновлювала свої права на цій землі, так що ніхто і не вгледить в заростях крутого схилу балки і натяку на колишню красу. Лише кругла клумба курдонеру, руїни гроту та вхід в льох пам’ятають про неї.
Архітектура
Припалацева частина парку
Колись всі будівлі великої садиби в Старому Мерчику, творчо розкидані на площі в п’ятдесят гектар, об’єднували воєдино мощені камінням і різнобарвним піском у вигляді квіткового узору доріжки та алеї оточуючого їх парку. Причому в пору розквіту він крім свого зеленого вбрання з тридцяти видів представників флори (найбільш масштабні посадки дубів, кленів, каштаныв, ясенів, лип, сосен і ялин) міг похвалитися розташованими в затишних куточках альтанками, містками, спорудами в стилі шале та трьома ставами, між двома з яких пролягала мальовнича алея.
При цьому парадний в’їзд з воротами на кам’яних пілонах, які охороняли дві скіфські баби (збереглася лише одна з низ), та припалацева територія були вирішені в регулярному стилі з симетричними клумбами і акуратно підстриженим чагарником. Але родзинкою служив все ж південний схил балки, що каскадом спускався від центральної будівлі комплексу до гладі дзеркального ставка – його білокам’яна балюстрада з ажурними балясинами та широкі сходи з витонченими статуями на тумбах кожного прольоту якнайкраще підкреслювали унікальну королівську архітектуру палацу.
Парадний в'їзд
Найбільш примітними акцентами ландшафтної частини парку служили грот на березі става химерної форми з доричним увінчаним аркою портиком закутані зеленим покривалом хвої, восьмигранна альтанка з ритмічним малюнком чергуюванням арок та ніш, двоярусна кругла в плані ротонда-колодязь під купольним завершенням, дерев’яні елеватори в стилі будівель Данцига, кам’яний манеж та купальні.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Харківська обл., смт Старий Мерчик, вул. Театральна.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е40 (М03) (Київ – Полтава – Харків), потім по Т2106 (траса Е40 – Старий Мерчик – Краснокутськ). У Старому Мерчику по Леніна до вул. Театральній (перший поворот ліворуч), уздовж якої розташована садиба Шидловських.
Громадським транспортом з Харкова (АС 2) / Краснокутська до Старого Мерчика (зупинка при в’їзді в селище), а потім – пішки по вул. Леніна до парку.