Історія
Коли в другій половині XVII століття (перша документальна згадка від 1665 року) на сторінках українських літописів з’являється велике село Всіхсвятське мало кому могло спасти на думку, що не мине й трьох десятиліть, коли його землі будуть поділені на дві самостійні, підпорядковані різним господарям територіальні одиниці: Добропілля та Мерчик (Старий), що став справжньою легендою завдяки своєму унікальному садибному комплексу.
А почалася історія палацового комплексу з появою на Слобожанщині бравого вояки Федіра Володимировича Шидловського (- 1719), перед чоловічими чарами та хоробрістю якого не встояла дочка полковника Ізюмського козачого слобідського полку Григорія Єрофійович Донець-Захаржевського ( – 1693). З причини малолітства чоловічих спадкоємців після смерті останнього, чин і обов’язки по охороні харківських земель від татар перейшли до його заповзятливого зятя разом з посагом дружини, вираженим в великих земельних наділах губернії. Серед інших в їх реєстрі значилася і частина Всесвятського села.
Після приходу нового господаря село під колишньою назвою припинило своє існування, а йому на зміну приходить полковницька резиденція, що фігурує в документах від 1693 року за ім’ям Мерчик. Хоча відсутність конкретики (загальний опис від 1698-го «дерев’яна фортеця» обсаджена дворовими людьми з церквою Всіх Святих при ній) не дає можливості говорити про устрій комплексу садиби-фортеці.
Якими шляхами маєток став власністю племінника Федора – Лаврентія Івановича Шидловського (1687 – 1735) достеменно не відомо, адже все майно дядька вже в чині генерал-майора було конфісковано на користь російської скарбниці в 1711-ому за звинуваченням у перевищенні службових повноважень та розтраті під час Польського походу після конфлікту пов’язаного з всесильним царським фаворитом Олександром Меншиковим (1 673 – 1729). Так що мало місце відновлення в правах опального військового командира, перепис села на племінника до арешту (імовірно 1708 рік) або повернення через клопотання майна рідні петровскими чиновниками залишається відкритим питанням.
Як би там не було, але Лаврентій Іванович, будучи людиною духовним і майновим правонаступником свого дядька, вважається першим офіційним будівельником садибного комплексу в Мерчику пізніше прозваному Старим і засновником палацового парку (згідно перепису від 1724 року вони вже існували і були цілком упорядковані), хоча, можливо, зведення наново пов’язано з руйнуванням попередніх споруд під час нападу татар 1713 року, в ході якого село значно постраждало і були спалені майже всі дерев’яні будівлі.
Маєтку було призначено існувати лише два покоління (або півстоліття), поки в рамках грандіозної реконструкції 1776 – 1778 років ініційованої онуком Лаврентія, який успадкував маєток після смерті батька в 1779-ому, Григорієм Романовичем Шидловським (1752 – 1820), старий палац та господарські корпуси були знесені дощенту, а частина його кріпаків (близько сотні душ) в знак доброї волі відпущені на волю.
Всі зусилля не виявилися марними – палацово-парковий ансамбль став справжнім витвором мистецтва, примірявши на себе роль однієї з унікальних перлин в архітектурній скарбниці імперії. Ось тільки до сихі ведуться суперечки про авторство цього чудо-проекту в стилі Людовика XVI, адже гармонійність всіх деталей і цілісність малюнка всього маєтку змушують деяких експертів пов’язувати його з ім’ям знаменитого Франческо Бартоломео Растреллі (1700 – 1771), хоча відповідно до спогадів про Харківську губернії 1788 – 1820 Василя Івановича Ярославського (1780 – 1860) творцем вказується Олександр Олександрович Палицин (1749 -1816). А ще будуть називатися імена харківського губернського архітектора Петра Антоновича Ярославського (1750 – 1810), метра класики Василя Івановича Баженова (1738 – 1799), відомих польських архітекторів від Мерліні до Цуга.
Через втечу онука-спадкоємця величезної сімейної спадщини, що включала і садибу в Старому Мерчику, за кордон зі своєю кузиною розгніваний батько позбавив викреслив його з заповіту, і після смерті Федора Григоровича в 1843 році все його майно (за винятком двох сотень селян, що отримали за батьківською традицією вільну) переходить до улюбленої племінниці Наталії Олександрівні Орловой- Денисової (1821 – 1881), яка в 1871-ому продає маєток на Мокрому Мерчику в дбайливі руки статського радника Євгена Михайловича Духівського (1835 – ).
Новий господар хоч і підтримує гідний вигляд основних споруд комплексу, але парк та інші господарчі будівлі та меморіальна частина його занепадає, зате з’являються спиртзавод та конеферма, які приносять Духовським непоганий дохід, якого вистачить для покупки дачі в Сімеїзі.
Ось тільки щастя тривало не довго — ради, що прийшли до влади в Україні на хвилі кривавого перевороту 1917-го, експропріювали маєток в 1920-х і розмістили в його стінах ветеринарний технікум. Він благополучно продовжував свою роботу, практично не постраждавши під час бойових дій Другої світової війни, весь радянський період та перші шість років незалежності України, поки в 1997 році не був ліквідований.
Всю шкоду унікальній садибі в Старому Мерчику завдали людські користолюбство і байдужість, коли на зорі комунізму її будівлі були сильно розграбовані новими «господарями від народу», після погромів яких розчинилися в повітрі і унікальна турецька колекція, і меблі, і предмети інтер’єру, і посуд, і художні полотна, а то що залишилося методично знищувалося протягом поколінь існування навчального закладу, коли одне за одним зникали архітектурні елементи декору. Так що третьому тисячоліттю пам’ятник українського зодчества дістався в досить жалюгідному стані, але передача його міністерству культури відродила надію на чудо життя, а не животіння на задвірках історії.
Архітектура
Маєток Шидловських на правому березі річки Мокрий Мерчик колись представляв собою величезний комплекс житлових, господарських та допоміжних приміщень в оточенні ландшафтного парку площею п’ятдесят гектар з численними архітектурними доповненнями у вигляді витончених альтанок, ажурних містків і білокам’яних скульптур, що терасами спускався до ставу. Зараз же про колишню велич стилю Луї XVI нагадують лише палацовий комплекс, Всіхсвятська церква, два флігелі, будинок контори, комора, руїни паркового льоху та сиротлива скіфська баба, яка раніше на пару зі своєю супутницею охороняла величні ворота.
Палац, визнаний критиками унікальною перлиною України, являє собою цегляний потинькований прямокутний (42м х 15м) двоповерховий периметр із закругленими виступами торців, під яким розташовані глибокі підвали. Розташований на вершині правого схилу глибокої балки він замикає південну частину курдонеру та є початком величі парку.
Зовнішнє оформлення головної будівлі ансамблю елегантно і пластично: французький руст північній площині стін, складнорофільний карниз на кронштейнах, фриз декорований гірляндами на торцях і витягнутими прямокутниками слухових вікон, неширокий архітрав, високі прямокутні віконні прорізи в наличниках із замковим каменем, канельовані колони та пілястри з капітелями іонічного ордеру, що членують простір колонного портика (північний), ризаліту (південний) центральної частини і бічних фасадів. Але головною родзинкою служать невеликі архітектурні акценти у вигляді вазонів в глибоких аркових нішах, круглі розетки, барельєфні прикраси дзеркал у вигляді гірлянд, картушів та схрещених лаврових гілок, ступінчасті фальшиві фронтони, які раніше прикрашав герб господарів.
Внутрішнє планування палацу вздовж паркового фасаду носить сліди анфілади, в той час як інші приміщення вільного планування. Родзинкою ж головної будівлі садиби в Старому Мерчику служив овальний зал на всю висоту західного торця будівлі (нині розбитий на два яруси) повитий гірляндами зі стрічками та бантами у фризі, багатим ліпним декором плафонів, фільонок і карнизів, канельовані пілястри доричного ордеру. Зі збереженого іншого архітектурного оздоблення варто відзначити круглі міжкімнатні вікна, люнети над дверима, віконні та дверні наличники, профільовані карнизи.
Східний флігель (павільйон) курдонеру, що був призначений для проживання заможних гостей, являє собою одноповерхову прямокутну (16м х 8м) приосадкувату цегляну потиньковану будову під плоским перекриттям з секційним плануванням внутрішнього простору, в оформленні якої домінують масивні лопатки французького русту міжвіконного простору, а розетки з маскаронами над прямокутними віконними прорізами кілька пом’якшують загальний силует.
Західний флігель (павільйон), де колись розташовувалася бібліотека, представляє собою прямокутний (16м х 8м) цегляний потинькований периметр, що замикає внутрішній двір із заходу, і є дзеркальним відображенням свого розташованого навпроти товариша: в ньому так само рустовані лопатки чергуються з гладдю стін, подекуди збережені маскарони сумно дивляться на білий світ, а віконні прорізи без наличників прикрашає замковий камінь.
_Будинок контори (господарський корпус) _ розташований навпроти центрального фасаду палацу – двоповерхова цегляна потинькована будова виконане в єдиному ключі з іншими будівлями курдонеру (рустовані лопатки, профільований карниз, круглі розетки) з тією лише різницею, що центральна частина його головних фасадів підкреслена ризалітами з арковими брівками та замковим каменем трьох вікон першого поверху. Його коридорна з двостороннім розташуванням кімнат внутрішнє планування під плоскими перекриттями доповнене склепінчастими підвалами у зв’язку з господарським призначенням. Входи в будівлю влаштовані з торців: на перший поверх через тамбури під двосхилим дахом з трикутними фронтонами, на другий – по відкритих зовнішніх сходах.
Комора розташована в північно-східній частині комплексу поруч з храмом. Вона є двохсвітловою квадратною в плані (бік 10м) цегляною потинькованною будовою, відмітними рисами якої слугують високі трикутні фронтони в обрамленні фільонок з круглими люнетами по центру двосхилої покрівлі, трьохаркове членування глухими нішами центрального фасаду, гладкі лопатки, двокамерне планування внутрішнього простору, дерев’яний тамбур центрального входу та глухі ніші на місці віконних прорізів, розподільні фільонки міжярусного простору.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., смт Старий Мерчик, вул. Театральна, 1-а.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е40 (М03) (Київ – Полтава – Харків), а потім по Т2106 (Траса Е40 – Старий Мерчик – Краснокутськ). У селищі перший поворот ліворуч (Леніна), а потім до вулиці Театральній, де розташована садиба Шидловських.
Громадським транспортом з Харкова (АС 2) / Краснокутська до Старого Мерчика (зупинка при в’їзді в селище), а потім пішки до садиби по вул. Леніна до Театральноїз її палацово-парковим комплексом.